— У хаті нікого! — крикнули зсередини. Капітан ухопив Андрія за барки:

— Де він?!

— Мав бути на ліжку… У кімнаті… Зв'язаний…

— Ти що, гратися зі мною надумав?!

Кулак відкинув голову назад, і Андрій боляче вдарився потилицею об муровану стіну. Зайшлося серце. «За віщо?!»

— Його там нема! — кричав йому просто в обличчя капітан. — Чув? Не-ма-а! Де він? Відповідай!

Андрій і сам не міг пояснити того, що сталося.

— Давай їх у машину! — наказав комусь капітан. Андрія турнули до хвіртки. Все, що відбувалося потім, він сприймав з дивним почуттям гіркоти і радості. Йому було приємно думати, що все це скоро скінчиться, минеться, як дурний сон. І водночас діймала прикрість: де подігся Леміш? Ще десять хвилин тому він лежав зв'язаний — і раптом зник? Як це сталося? Сам звільнитися не мав сили. Хтось йому допоміг… Але хто?

«На лісникову хату наскочили якісь не ті, не супрунові оперативники, бо й самого майора серед них нема. Вочевидь, цей капітан отримав сигнал не від мого радіомаяка, а з якихось інших джерел. Але з яких? По всьому видно, дядька Михайла з лікарем вони перехопили десь не далі воріт… Тоді де майор Супрун? Де його група забезпечення?»

Свою участь у операції, що так зненацька скрутилася на зле, він мав тримати в таємниці і від лісника, і від оперативників. Арешт, власне, нічим йому не загрожує. Досить назвати ім'я генерала Семеняки, і все владнається. Однак поспішати з тим не варто. Тут потрібна витримка. Генерал сам його знайде. Він знає, як вивести його з гри…

Всіх трьох їх запхали до критої машини і повезли. Лісник, котрий сидів поруч, шепнув на вухо: «Добре зробили, що розв'язали. А то я себе мордував би до віку…»

— Розмови! Припинити!

Андрій закусив розбиту губу. «Витримка, чоловіче, і ще раз витримка!» У роті було солоно від крові, а душу пропікала гіркота.

Розділ сьомий БЕЗ ПРАВА ЛИСТУВАННЯ

Розділ сьомий

БЕЗ ПРАВА ЛИСТУВАННЯ