— Не турбуйтесь, гер професор, все замовлено. В готелі «Ріц» на вас чекають номери, в кафе — сніданок, а пиво у нас на кожному кроці. — Віллі взяв із рук професора валізу. — Нумо, вільні гасконці, вперед!

— Вперед, і тільки вперед! — бризкнув заразливим сміхом Франсуа Дервіль. — Бачу, хлопчику мій, ти не забув моє гасло!

— У мене, на жаль, тільки один вихідний день, і цей день сьогодні, — сказала Марта, коли підійшли до зупинки, на якій чекав пошарпаний «фольксваген». — Ми думали їхати з вами на Перлах-Кранкенхауз, оглянути могилу… Але, мабуть, хай Віллі сам покаже вам усе, а ми з Фреді тим часом приготуємо обід і по-домашньому, як це заведено у вас, в Росії, всі разом пообідаємо у нашому садочку на Фріденштрасе. Так, мені здається, буде краще, коли ви не заперечуєте.

— Хоч і шкода, що ви так скоро нас залишаєте, але заперечень нема, — за всіх відповів Андрій.

— Тоді ми чекаємо вас на третю годину.

Марта взяла попідруч старшого брата, і вони заспішили на автобус. Віллі уклав речі гостей на багажнику і про всяк випадок прив'язав їх пасом.

— А твій коник не розвалиться, як я в нього сяду? — запитав Дервіль. Він погладшав і мало був схожий на того лікаря, якого Андрій пам'ятав ще з концтабору Дахау.

Недільний день обіцяв бути сонячним. На магістральній Швайбрюкенштрасе Андрія вразив рекламний щит: «Відвідайте Дахау! Тридцять кілометрів автопрогулянки — і ви у замку, збудованому вісімсот років тому!» І жодного слова про концтабір, про гори трупів і крематорій, про попіл, що стукає, в серце.

— Як вам це подобається, мосьє професоре?

— Не дивуйтесь. Тут хочуть, щоб люди забули про те, наше Дахау… Саме за це я не люблю Мюнхен. Хоч тут і живуть діти Вольфа, я не маю за що його любити. Мюнхен викохав Гітлера. Жодна чума, жодна пошесть ще не забирала стільки людей. Ви погляньте сюди, — професор гортав сторінки путівника по Мюнхену. — Тут нав'язливо рекламують обидві пивниці, де збиралися наці, все, що пов'язано з штурмовиками Рема і великою різнею, так ніби у Мюнхені немає нічого цікавішого.

— Чому нема, є, — сказав, посміхаючись, Віллі. — Зверніть увагу на цей брунатного кольору будинок. Його збудовано в ім'я престижу нацистської партії… А там, за рогом, була квартира фюрера, де він задушив Гелі Раубаль, свою племінницю і коханку. За невелику платню вам покажуть інтимні апартаменти Гітлера і зі смаком оповідатимуть про його сексуальні збочення. Це сьогодні найбільш ходовий товар у туристському бізнесі.

— Ні, світ ніколи не вилікується від божевілля! Ти придивляйся… Пильно придивляйся до всього, Пауль! По мюнхенських пивницях знову кричать про хрестовий похід проти червоного Сходу. Зараз вони п'ють пиво, а завтра… Завтра знову будуть Бухенвальди і Дахау, знову питимуть нашу кров! Невже все може повернути на старе — і знову курітимуть над колючим дротом димарі крематоріїв?