— Слухай, — звернувся він до Чеслава, — а ти, Бартеку, можеш не слухати, не до тебе мова. Отже, так. Магда думає, що я віддам його під суд, він теж так думає. Мати думає, що я буду його переховувати, і ти так думаєш.

Петер нічого не думає, він знає одне — тільки через його труп. Магда гадає, що я зроблю так, як вона думає — щоб усунути суперника, який буде вічним докором, що я боронитиму власне гніздечко, як робить усякий самець, у тім числі й чоловік, не перебивай, ви потім будете говорити; отож вона думає, що я обстоюватиму свої юридичні, а також моральні права на це гніздечко, одно слово, що я боронитиму своє особисте щастя, якого, до речі, ні в кого не віднімав підступом, отже, тим паче боронитиму його цією найпростішою і заразом несхибною зброєю.

Гніздечко плюс кар’єра — є за що боротися всіма способами, так думає Магда і наперед осуджує мене за це, причому, якби я зробив інакше, вона б теж мене осудила з тих самих причин, з тих самих мотивів, тільки вивернутих навиворіт. І це, зрештою, зрозуміло, адже Магда кохає його, не перебивай, Бартеку, вона його кохає, а оскільки він опинився в такому становищі, з якого нема і не може бути виходу, Магда засудить усе, що я зроблю, всяке моє рішення. Він, Бартек, думає, що я негайно віддам його під суд, по-перше, з почуття обов’язку, а по-друге, тому, що, не зробивши цього, я вчинив би злочин, адже між почуттям обов’язку і страхом перед порушенням закону різниця не така велика, він думає, що я віддам його під суд, як велять партійна дисципліна та совість партійця, я не погрішу проти них і водночас умию руки, мов Понтій Пілат; так вчинити мене спонукає ще й патріотизм, висока свідомість, усе те, що клекоче в тобі, Чеславе, коли ти говориш про смертельних ворогів. Ось так він думає і ненавидить мене, — не перепиняй, Бартеку, якщо я справді помиляюсь, ти заперечиш мені потім, — він мене ненавидить, і це цілком зрозуміло, в його становищі не можна не почувати ненависті до Пілатів, а що хтось не Пілат, йому невтямки; сам він, мабуть, ніколи не стояв перед вибором, і поняття «відповідальність» не набуло для нього практичного значення, йому навряд чи доводилось брати її на себе, бо завжди, майже завжди він був у становищі напівпримусу, тому все, що він вимислив, мені цілком зрозуміле. Мати думає, що я рятуватиму його всіма способами, бо він мій брат, обидва ми її сини, я був би негідником, коли б виказав брата, а вона ж, мати, породила й виховала не якогось негідника, отже, її теж можна зрозуміти. Нарешті, ти думаєш, що я захищатиму його з тих самих причин, з яких, на думку Магди, повинен був би віддати під суд, — схочу компенсувати, винагородити його за несамохіть заподіяну кривду, одруження з Магдою, довести, що я не такий підлий, безсердечний, позбавлений братніх почуттів, підступний і якийсь там ще, схочу, як ти вважаєш, не перебивай, Бартеку…