Рішення — на диво важке слово. Якби Смоляк мав дар ясновидця, він мусив би заарештувати секретаря повітового комітету партії. Але рішення прийняв би не сам, звернувся б у Познань.

— Беру все на себе, — сказав Кароль.

— Як це розуміти?

— Буквально. У крайньому разі можеш сказати, що я тебе шантажував. У крайньому разі, тобто коли б виявилось, що це помилка, що це зрада, злочин. Отже, можеш сказати, що я заткнув тобі рота. Або що ти нічого не знав, як хочеш. Кажучи «все», я маю на увазі не тільки формальний бік — кару, ганьбу. Річ у тому, що я не хочу ділити з тобою… ні, я не так висловився, не хочу, не можу, не маю права скидати на твої плечі ще один тягар, те, що коротко можна було б назвати моральним риском, співучастю…

— Ти щось плутаєш.

— Я ж не ясновидець. Не можна цілком виключити і того, що Бартек не такий, яким я його бачу. Я знаю про нього більше, ніж ви всі, навіть більше, ніж Петер, його друге «я», але не можна знати про іншу людину всього. І я не хочу обтяжувати тебе можливими наслідками моєї помилки, які можуть зашкодити й партії. Ти це розумієш?

— Так. Але це вже не вдасться зробити. Коли вже я знаю, коли я став свідком…

— Звірся на мене, Чеславе. В одному ти можеш не сумніватися; що я не маю таємних намірів, що… що я не дворушник, що… я не ворог.

Він вимовив останнє слово і раптом відчув, що перед ним наче зовсім чужа людина, яка не розуміє, про що річ, і тільки з чемності вдає, ніби слухає.

— Ніколи я не допускав такої гадки, — сказав Чеслав, — до того ж не думай, що сперечатися з тобою так легко, але мені здається, що є певні межі таких понять, як, наприклад, вірність, і цих меж переступати не можна. Ніколи. Ні за яких обставин.

— І я так вважаю.

— Ти кохаєш Магду?

Цього запитання Кароль не сподівався, він збентежився і відразу ж насторожився.

— Це до справи не стосується, не має з нею нічого спільного.

— А може, й має.

Колись Ксавера пожартувала: «Пан Чеслав закоханий у братову. Це вже третій». Дурна, безмозка Ксавера, її завжди страшенно цікавлять чужі почуття. Не можна вірити цій старій істеричці, обділеній ласкою, вона меле несосвітенні дурниці.

— Що ти хочеш цим сказати?

— Може, спитати, якої вона думки?

— Ти наївний. Ти все-таки ще дуже молодий.

— Це не аргумент.