А інші скажуть: «На рідного брата донесли! І такі люди стоятимуть при владі?» Все це на руку тільки ворогові.

— Але ні органи держбезпеки, ні прокуратура зовсім не повинні негайно це розголошувати, можна почекати, скажімо, поки пройдуть вибори.

— Різниця невелика. До того ж удома легше зберегти таємницю, ніж в установі.

Гнітюча тиша. Чеслав розглядає свою вже трохи забруднену перев’язь, морщить лоба, кусає губи. Кароль спостерігає зміну почуттів на його обличчі з досадою й нетерпінням.

— Каролю, брате, я… я… цього не розумію. Це якась м’якотілість, якась перестраховка, якась…

— Слухай. Звичайно, річ не тільки в цих, сказати б, тактичних міркуваннях. Тут ідеться й про людину. І неабияку. Ні, не в тім суть, що це наш брат. Але я знаю про нього більше, ніж ви всі, і як про людину, і як про живий приклад того, якою величезною, тяжкою ціною завойовується наша революція. Не усміхайся, це не пустий пафос, не безплідне моралізування. В тебе стріляли, в мене стріляли. То влучать, то схиблять. Лікар, ти сам його згадував, десятки людей, десятки смертей, страждання — ось та ціна. Її треба зменшувати, де тільки можна, не з економічних, бухгалтерських міркувань, а з гуманних. У випадку ж із ним…

— Це ніякий не випадок. Якось закрутисто ти говориш.

— Не так-то легко це висловити, справа складна. Але саме тому, що вона непроста, трудна й заплутана, ми не маємо права розв’язувати її механічно. Очі партії, кажеш, вірність, дисципліна. Чи це значить: бути коліщатком, бездумним гвинтиком? Чи ми відповідаємо тільки за проведення генеральної лінії, чи також і за ті дрібніші питання, які постають перед нами щодня? От усе це й покаже подальша практика. Якби виявилось, що партія — просто машина, я б вийшов з неї, ясно усвідомлюючи, які наслідки мав би такий крок, і тоді це, очевидно, не було б дезертирством. Та цього ніколи не буде, ніколи, я твердо переконаний. Але на роль коліщатка я непридатний і в цьому випадку не можу стати Пілатом, незважаючи на всю свою відданість справі…

— Це все вельми туманні словеса, Каролю, ти мені баки не забивай. Я все думаю, що з тобою сталося, і ніяк не збагну. Але я не дозволю…

— Через мій труп, так? Як Петер. Оце і все, до чого ти додумався.

— Я доповім Смоляку.

— Не доповіси.

— Ти мені рота не заткнеш.

— Заткну.

— Цікаво, як.

— Дуже просто. Якщо я скажу: на жаль, мій молодший брат піддався ворожій пропаганді, ширить брехливі чутки, нібито Бартек… і так далі, кому, по-твоєму, повірять, саме тепер, сьогодні, кому — мені чи тобі?

— Це шантаж.

— То я демагог, то шантажист, ти дуже сміливо наліплюєш образливі ярлики. А може, річ просто в тім, що рацію маю я, а не ти. Накоїти лиха, остаточно втопити людину завжди встигнеш. Може, річ у тім, що цю складну історію треба спокійно й докладно обміркувати. А ми в гарячці передвиборної кампанії на це не маємо часу.