— Не розумієш, що її не можна цим хвилювати, тим більше в такому стані, ти ж знаєш.

— А може, їй хочеться, дуже хочеться щось тут сказати?

Щиросердий, шляхетний і наївний хлопчина. Але доведеться проковтнути і це.

— Вона ще встигне, можу ручатися, Чеславе, ще встигне. А щодо того, чи кохаю її, то…

— Пробач мені.

Увійшов Бартек, очі в нього блищали. Певно, в Петера була з собою горілка.

— Що чувати?

— А що тебе цікавить?

— Радитеся про мене, але без мене.

— Ти сам нас випровадив.

— Я хочу вам щось сказати, дорогі брати. — Бартек злегка похитувався. — Нічого ваші наради не дадуть, не буде з них ніякого пуття, ніякої користі. Ви накинули мені одну смерть, красиву, але невдалу. А другу я собі заподію сам, коли схочу і як схочу. Я знаю, мені не дозволено жити, не заперечуйте, не будьте лицемірами, мені дозволено вмерти, так, справді, дозволено, дозволено! Чуєте? Не з чиєїсь примхи, не за встановленим ритуалом. Не тіште себе надією, любі хлоп’ята, — бачите, я кажу це без серця, хоч і не без жалю, — не тіште себе надією, що ви щось вирішите відносно мене, моєї справи, моєї долі, допоможете чи зашкодите, врятуєте чи погубите. Вам уявляється, що це у ваших руках. А втім, це навіть не ваша фантазія, просто ви так гадаєте, так дивитесь на речі. Ви тільки забули, любі хлоп’ята, що ваші проблеми, навіть пов’язані з моєю особою, з живим трупом, вже не є моїми проблемами й анітрохи мене не обходять. Ви мені не допоможете і не зашкодите, але дозвольте запевнити вас, що і я вам не завдам шкоди, більше не завдам шкоди ані вам, ані вашій роботі, вашій справі, а в мене вже немає справи, немає вже ніяких справ у цьому найкращому із світів, проте, це зовсім не значить…

Кароль слухав хрипкий голос Бартека, не пробуючи заперечувати, потім йому майнула думка, що Бартек, можливо, говорить щиро, може, так воно і є, може, справді в ньому все перегоріло і йому не дозволено жити, не животіти, а саме жити, що всі ці суперечки й метушня навколо нього — чиста абстракція, його вже нема, він справді помер там, під Мураєм, а може, вже тоді, як заступав Блиска. Бартек умер, а ця людина чи, скоріш, пародія на людину, — тепер зовсім інша істота. Так. Але й ця пародія є фактом, який зобов’язує…

— …це не значить… Що пак я хотів сказати? Ага, не значить, що я змінив думку під вашим впливом, змінив думку під впливом ваших шляхетних намірів, до яких ви самі ставитеся з такою кумедною, такою сміховинною серйозністю; а я змінив свою думку, я казав, Каролю, що тобі доведеться або переховувати дезертира й ворога, або виказати брата, але тобі нічого не доведеться робити, ніхто з вас нічого не мусить робити, це тільки я завжди щось мусив, от хоча б тікати від Модеста, — я з ним ще поквитаюсь; вам ні про що не доведеться клопотатись, тільки прошу вас, благаю, облиште мене, та стара гепа, котяча мати, вона й не писне, не мовить ані словечка.