— Так, на південь від нас ніхто не живе, — сказав Бвана. — Відколи Ковуду залишив наші терени, на сотні кілометрів там не знайдеш жодного тубільця.

Бвана був здивований, що білий спромігся сам-один з півдня пройти неприємними і непролазними джунглями. Наче читаючи думки співрозмовника, гість озвався.

— Я поїхав туди з півночі трохи пополювати, — сказав він, — і збився з дороги. Мій провідник, єдиний із усіх «сафарі», хто раніше там бував, несподівано захворів і вмер. Ми не могли знайти тубільців, які нас провели б, і тому просто верталися, тримаючи напрямок на північ. Місяць харчувалися лише тим, що вдавалося вполювати або зібрати. Ми й гадки не мали, що десь тут поблизу може жити білий, і вчора ввечері розбили табір. біля джерела на узліссі. Вранці я пішов на полювання і побачив дим з вашого комина, після чого послав свого зброєносця назад у табір з доброю звісткою, а сам поїхав сюди. Звісно, я чував про вас — хто в Центральній Африці вас не знає! — і був би дуже радий, якби ви дозволили: мені тижнів зо два спочити і пополювати в околицях.

— Прошу дуже, — відповів Бвана. — Перенесіть табір до річки, де стоять мої люди, і чуйтеся, як удома.

Коли вони повернулися на веранду, Бвана познайомив чужинця з Меріем і Моєю Любою, яка щойно вийшла надвір.

— Це пан Гансон, — сказав він, бо саме так назвався новоприбулий. — Мандрівник, збився з дороги в джунглях на півдні.

Меріем і Моя Люба й собі привіталися з гостем. Чоловік, побачивши їх, наче трохи знітився. Господар пояснив це собі тим, що гість довго не був у товаристві культурних жінок, і поквапився врятувати його з незручного становища, запрошуючи на бренді з содовою, на що пан Гансон згодився з великою полегкістю.

Коли вони пішли, Меріем повернулася до Моєї Любої.

— Це, звичайно, дуже дивно, — сказала вона, — але в мене таке відчуття, що я пана Гансона вже десь бачила. Дивно, але зовсім неможливо. — І більше вже не поверталися до цієї теми.

Гансон не переніс свого табору ближче до бунгало, як радив Бвана. Він сказав, що його слуги досить задерикуваті, і краще хай вони будуть чимдалі від їхніх; а сам він всіляко уникав товариства пань, чим викликав немало насмішок. Проте з чоловіками він кілька разів бував на полюванні, де показав себе вправним і досвідченим мисливцем. Вечори він проводив переважно з білим, що керував господарством Бвани, і вочевидь товариство цього грубуватого чолов’яги було йому милішим, аніж гості господаря з їхньою вишуканістю. Увечері він довгенько гуляв околицями садиби. Траплялося, заходив до саду, де росли чудові квіти, предмет гордості й захоплення Моєї Любої та Меріем. Коли його там заставали, він знічено пояснював, що прийшов лише помилуватися квітами Північної Європи, які Моя Люба так успішно плекала на африканській землі.