ЯК ЗМІНЮВАЛИСЬ ОБСТАВИНИ

ЯК ЗМІНЮВАЛИСЬ ОБСТАВИНИ

Якийсь один, на ім'я Григорій Павлович Рахуба, прибув до Одеси морем. Висадили його в районі чотирнадцятої станції Великого Фонтана[11], і день він відсиджувався в колючих заростях на березі. Вночі Рахуба пробрався в місто на явочну квартиру. Господар явки, за професією наборщик, Валер'ян Золотаренко переховував його в себе весь наступний день, а як стемніло, повів на нову явку.

І ось дорогою з ними трапилася неприємність, яка загрожувала в ті роки кожному, хто насмілювався робити нічні прогулянки по Одесі.

На темній вуличці біля Грецького базару, куди за наперед наміченим планом Золотаренко провів Рахубу, їх оточили якісь люди. Один з цих людей, у насунутій до брів кепці, освітив їх ліхтариком.

— Хто такі? — спитав він здивовано. — Куди ви зібралися, шановні? Чого вам дома не сидиться?

Він поводився як блатний, цей чоловік. Золотаренко відтиснув Рахубу плечем.

— Добрі громадяни! — сказав він проникливо. — Відпустіть з миром, лікаря веду до жінки, помирає зовсім…

— Лікаря?

Присвічуючи ліхтариком, чоловік у кепці оглянув добротні чоботи Рахуби, його синю куртку військового крою, у відлогах якої виднілась пом'ята українська сорочка, і широкі, трохи обвислі плечі.

— Що ти мені баки забиваєш? — промовив він. — Який же це лікар? Хіба я лікарів не бачив?

— Слово честі, лікар! — почав запевняти його Золотаренко. — Жіночих справ спеціаліст.

— Я справді лікар, — сказав Рахуба, — недавно з армії.

— Чи ж так? — Чоловік у кепці недовірливо похитав головою. — А що у вас в кишенях, громадянине лікар? Може, щось варте уваги? То краще віддайте мені, бо вас неодмінно пограбують: Одеса — це таке місто!..

— Є трохи грошей, — сказав Рахуба. — Візьміть, якщо треба.

Він дістав з кишені кілька «лимонів»[12]. Не глянувши на гроші, чоловік у кепці ступив ближче і несподівано провів долонями по грудях Рахуби.

— А це що таке? — спитав він, намацавши під сукном куртки щось тверде.

— Пусти, це інструмент, — відповів Рахуба.