— Ану, покажи! — зажадав той.

І тоді, різко відштовхнувши чоловіка, який стояв перед ним, Рахуба кинувся вбік. Далі все відбувалося швидко і в цілковитій тиші. Хтось устиг підставити Рахубі ногу, він простягнувся на землі; коли підвівся, на нього накинулись одразу троє.

Рахуба відбивався завзято: це був неабиякої сили чоловік, і битися він умів. У темряві чулися хрипле уривчасте дихання і тупі удари.

У самий розпал бійки хтось крикнув:

— Облава!..

І вслід за тим на сусідній вулиці пронизливо заверещав міліцейський свисток.

В одну мить вулиця спустіла: нападники наче крізь землю провалились.

Золотаренко підскочив до Рахуби:

— Біжімо! Швидше!..

Рахуба сидів на мостовій, тримався за коліно. Він спробував підвестись, але одразу ж, охнувши, знову опустився на землю.

— Нога…

Свистки наближались. Підхопивши Рахубу під пахви, Золотаренко відтягнув його в найближче підворіття. Повз них, важко дихаючи, пробігли міліціонери. Коли їхні кроки затихли в напрямку Грецького базару, Золотаренко запитав:

— Що з вами?

— Ніби ногу вивихнув…

— Узяли що-небудь?

— Не встигли…

Золотаренко стривожено оглянувся:

— Коли б міліція не повернулась! Чи ви зможете йти?

— Далеко ще?

— Далеко! До Пересипського моста.