— Українську мову знаєш добре?

— Як російську.

Повернувся Золотаренко. Рахуба сказав, посміхаючись самими губами:

— Перевіримо твою грамотність, пане колишній гімназист. Ану, пиши!..

Олексій примостив папір на стільці біля лампи.

— Я, Василенко Олексій Миколайович, — почав повільно диктувати Рахуба, — проживаю нині… написав?.. по документах убитого мною червоноармійця.

Олексій кинув перо.

— Ви що?!

Рахуба втупився в нього темними свердлячими очима:

— А ти як думав, шановний? Ти, може, думаєш, що ми в бирюльки граємо? Вирішив іти з нами, так не оглядайся! І знай: якщо виправдаєш довір'я, цей документ після нашої перемоги зробить тобі кар'єру. А ні… — Рахуба, помовчавши, розтягнув губи, вдаючи усмішку. — Ми тебе не шукатимемо: Чека знайде. Зрозумів?.. Ну що, писатимеш?

Якусь мить у комірці стояла тиша. Олексій напружено думав, втупившись у білий аркуш із зошита, і взяв перо.

— Давайте! Однаково вже!.. — і написав усе, що йому продиктував Рахуба:

«… убитого мною червоноармійця Михайленка, який через випадковий збіг виявився моїм цілковитим тезкою, даю підписку в тому, що добровільно вступаю в «Союз визволення Росії». Всі накази та розпорядження Союзу віднині стають для мене незаперечним законом. Клянуся, не шкодуючи життя, боротися, щоб викоріняти більшовицький режим на всій землі Російської держави».

«… убитого мною червоноармійця Михайленка, який через випадковий збіг виявився моїм цілковитим тезкою, даю підписку в тому, що добровільно вступаю в «Союз визволення Росії». Всі накази та розпорядження Союзу віднині стають для мене незаперечним законом. Клянуся, не шкодуючи життя, боротися, щоб викоріняти більшовицький режим на всій землі Російської держави».

Потім на його вимогу Олексій вимазав великий палець чорнилом і приклав його до паперу.

Рахуба взяв аркуш, помахав ним у повітрі й, акуратно згорнувши, заховав до внутрішньої кишені куртки. Задоволено промовив:

— Ну от, тепер поговоримо…

ОСТАННІ НАСТАНОВИ

ОСТАННІ НАСТАНОВИ