За хвилину він почув скрегіт засува у дверях, і жінка промовила зовсім поряд:

— Заходьте.

Він протиснувся в парадне. Жінка довго налагоджувала засуви та защіпки, потім відшукала руку Олексія і потягнула за собою.

Минули ще одні двері. Запахло житлом. Жінка повозилась у темряві й засвітила свічку. Жовтий кіптявий вогник освітив заставлену скринями прихожу й саму господиню — розтріпану товстуху років сорока в квітчастому домашньому халаті.

— Мадам Галкіна? — запитав Олексій.

— Я.

— Мені веліли…

Вона змахнула рукою:

— Знаю, знаю! Вас уже довгенько ждуть! Почекайте тут хвилиночку.

Вона поставила свічку на скриню, кивнула Олексієві й пішла до кімнати. За тонкою стіною приглушено загули голоси. Олексій напружив слух.

— … Один, — казала жінка. — Років двадцяти п'яти, дужий…

— Відведи його поки що вниз, — озвався хтось басом, — треба вулицю оглянути.

— Куди вниз? — заперечила жінка. — Там же…

— Сказано роби!

— Ой, Микошо! Дограєшся ти!..

— Іди! — погрозливо повторив чоловік.

Господиня вийшла в прихожу.

— Ходімте, — сказала вона, беручи свічку зі скрині.

Олексій мовчки рушив за нею.

Парадний під'їзд мам наскрізний вихід у двір. Недалеко від заднього ґаночка, трохи осторонь від нього, були двері в підвал. Жінка пошкрябала ключем, відсунула важкі двері й пірнула кудись униз, у темряву, звідки на Олексія війнуло застояним запахом вологи, прілі й пацюків. Вогник свічки померехтів у глибині й раптом, заповнюючи дверний отвір, розлився тьмяним мигаючим світлом: жінка засвітила лампу.