Для Галини настали дивовижні дні, можливо, найкращі в її житті. Вона влаштувалась працювати в друкарню на посаду коректорського підчитувача. Гімназію кинула, та й приватна жіноча гімназія незабаром закрилася. Нові друзі по осередку не мали нічого спільного з її колишнім оточенням. Вони мріяли про світову революцію, про світлі міста, зведені для всіх, про «царство соціалізму», і мрії ці були реальними, тому що люди, які тепер працювали поруч з Галиною, були людьми простими, без викрутасів, до того ж такими, що знали, почім фунт лиха. Тут вона не мала залицяльників, тут були товариші. Вони не патякали про «жертовність в ім'я свободи». Ніхто не думав «жертвувати», всі чогось прагнули в житті, пред'являли до нього прості й високі вимоги. І кожен ладен був відстоювати ці вимоги, не думаючи про смерть, хоч щомиті був готовий до неї. Галина жила наче в хорошому сні, жадібно проймаючись новизною цих стосунків і палкою вірою в революцію. Було багато мітингів, були безсонні ночі в дружині самозахисту, була агітаційна бригада, в якій Галину шанували як читця-декламатора і виконавицю українських пісень під гітару…

А потім усе це обірвалося грубо й зненацька.

Місто зайняли петлюрівці.

Юрій пішов з Червоною Армією. Батьки виїхати не змогли: у матері почався тяжкий серцевий приступ. Галина не зважилась залишити їх…

Гайдамаків привів ковбасник, на прізвище Малушко. Місяць тому він був заарештований районним політкомісаром Литвиненком за злісну спекуляцію. Червоні не встигли вчасно розстріляти його. Тепер Малушко зводив рахунки.

Це був звіриної сили чоловік з багровим одутлуватим обличчям і вицвілими водянистими очима алкоголіка.

Гайдамаками командував бородатий одноокий хорунжий, від якого тхнуло сивушним перегаром і кінським потом.

— Твій виродок — комісар? — спитав він у батька.

І тут старий чиновник, який все життя торопів перед начальством, проявив зовсім немислиму для нього сміливість.

— Обережніше з словами, — сказав він. — Мій син не виродок! Мій син — порядна освічена людина!

— А в комісарах він через порядність був? У більшовиках — теж через порядність?..

— Це його справа! Я поважаю переконання інших…

— Ач як розмовляє! — здивувався хорунжий. — Ти, виходить, більшовиків поважаєш? Ах ти ж шкапа!..

Матері пощастило: вона втратила свідомість. Але Галина бачила все. Як від удару хорунжого впав батько, як танцювали на ньому гайдамаки, добиваючи чобітьми, і кров окропила стіни, підлогу, чисту пікейну скатертину на столі…

Малушко держав дівчину, заломивши руки за спину, горланив на вухо: