Про Цигалькова нема чого й казати: той і зовсім був у неї в руках.

Нарешті, Микола Саричев…

Про Миколу Галина розповіла от що.

Микола справді раніше був червоноармійцем і дезертирував.

Кавалерійський полк, в якому він служив, якось проходив недалеко від його рідного села. Микола відпросився на дводенну побивку і потрапив саме на похорон батька і рідного брата, що померли одночасно від черевного тифу. З горя Микола запиячив і в свою частину в призначений термін не з'явився. Полк виступив без нього. А трохи згодом по нього приїхав сам районний воєнком. Під п'яну руку Микола набешкетував, поліз бити воєнкому пику за те, що той назвав його дезертиром. Скінчилося тим, що йому скрутили руки і посадили в холодну. Прочумавшись, отямившись, він став просити, щоб його відпустили в частину, але воєнком затявся на своєму: «За дезертирство плюс зневажання влади, зокрема в моїй особі, підеш під трибунал». Микола ще більше розпалився і при свідках обізвав воєнкома нецензурними словами, за це той вирішив учинити над ним суд показовий і викрити Миколу перед усім селом як «цілком закінчену контру».

Упевнений в тому, що йому тепер не буде прощення від Радянської влади, Микола з тиждень ховався в дністровських плавнях, а опісля знайшлися «знаючі» люди, вказали доріжку до Нечипоренка. Його прийняли охоче: Микола був великим знавцем коней, а Нечипоренко мав намір завести кінну розвідку.

Галина відразу виділила Саричева серед прибічників отамана. Він був не схожий на інших бандитів. Галина бачила, що хлопця пригнічує становище, в яке він попав, що Микола злоститься, що на серці в нього камінь. Дізнавшись про Миколину історію, вона зважилась поговорити з ним відверто. І не помилилася. Щоб спокутувати свою промину, Микола готовий був на все. Від нього Галина дізнавалася про плани Нечипоренка, які той не вважав за потрібне приховувати від свого майбутнього начальника кінної розвідки. Микола добув дівчині дані і про Паркани…

Продиктовані Олексієві прізвища десяти чоловік, якими нібито вичерпувався склад парканської організації, Галина вигадала на ходу. Обстановка в Парканах була набагато складнішою. В цьому тихому затишному містечку, що мирно дрімало далеко від залізниць, скупчилися понад три десятки денікінських, врангелівських і петлюрівських офіцерів. У селах поблизу Парканів офіцери завербували серед куркулів так звану «дністровську бригаду». Банда Нечипоренка була поки що єдиним діючим підрозділом цієї «бригади». Змовникам не вистачало зброї, але її з дня на день мали переправити з Румунії. Можливо, навіть уже переправили; це стане відомо, коли приїде Саричев, якого Галина чекала не пізніше завтрашнього ранку: він обіцяв заїхати в Тирасполь, повертаючись із Парканів.