— Це я й без вас знав. Куди ви зібралися?
— У харчевню. Вдома ані крихти їстівного.
— А це нащо? — він показав на її вузлик.
Вона швидко оглянула площу.
— За півгодини від'їжджаю.
— Куди?
— В Паркани, трапилася оказія. Передайте Шаворському, що звідти приїду в Одесу. Сподіваюсь, не з порожніми руками.
— Є щось нове?
— Поки що немає. Прощавайте, тут не місце для розмов…
Коли дівчина зникла за дверима трактиру, Олексій ще якусь мить постояв роздумуючи і… пішов за нею.
Тепер шукати повітову ЧК не було рації. Доки розшукаєш її, поясниш, що до чого, і повернешся, від Галини і сліду не буде. Він прийняв, як йому здавалося, єдине правильне рішення: їхати з Галиною в Паркани. Справу потрібно довести до кінця. Заартачиться — примусити: як довірена особа Шаворського, він мав на це право…
Біля входу в трактир Олексій за звичкою оглянувся і побачив червоноармійський патруль, що виходив з вокзалу. Чи не від нього поспішала заховатися Галина?..
Тепер він не знав, радіти йому чи шкодувати через те, що «свій» не прийшов. Якби той з'явився вчасно, він передав би йому Галину з рук у руки. Та з іншого боку, її несподіваний прихід у трактир під час їхнього побачення міг би все зіпсувати: вона напевне запідозрила б, що тут щось негаразд…
Веселощі в «Дністрі» йшли повним ходом. Біля помосту розсунули столи. Матрос і один його товариш по чарці, поклавши руки один одному на плечі, завзято молотили підлогу каблуками.
Галина сиділа біля входу на тому самому місці, яке нещодавно залишив Олексій.
Коли він став на порозі, вона різко підвела голову.
Переляк, злість, розгубленість, досада — все це одночасно відбилося на її обличчі.
— Ви? В чому справа?..
Не відповідаючи, Олексій глянув на її столик. Поряд з глиняною мискою, в якій парувала мамалига, лежав невеликий пакет із цупкого обгорткового паперу, навхрест перев'язаний синьою шерстяною ниткою…
Невиразна догадка, народившись у мішанині суперечливих думок, поволі пронизала мозок, але Олексій в ту ж мить відкинув її. Галина?! Галина має якесь відношення до ЧК?.. Ні, це неможливо!..