— Бички далеко звідси? — спитав Олексій.

— Ні, близенько.

— Отже, ми встигнемо?

— Ми? Хіба ви лишаєтесь?

— Зрозуміло, лишаюсь, зустрінемо Цигалькова, тоді й поїду.

— Оце добре! — сказала задоволена Галина. — І мені з шифруванням не морочитись!

Треба було вирішити, що робити з Парканами. Галина вважала, що треба, не мудруючи, негайно ж розпочати операцію силами повітової ЧК: паралізувати і знешкодити білогвардійців, які засіли в Парканах. Олексій не згоджувався. По-перше, сказав він, справа не тільки в офіцерах. Ніхто не знає, скільки куркульні завербували вони в «дністровську бригаду». Почни хапати цих, інші розбіжаться, жодного не впіймаєш. По-друге, ніхто їм цієї операції не доручав. Їхнє завдання — розвідка. Коли з'ясується термін заколоту, коли ті, що вступили в «бригаду», скинуть з себе селянську личину і зберуться для виступу, отоді можна буде подумати, що робити.

Галину він не переконав.

— Навпаки, — сказала вона. — Якщо ліквідувати центр у Парканах, куркулі злякаються, що їх викажуть, і самі втечуть до Нечипоренка. А з ними покінчать прикордонники. До того ж це відтягне початок заколоту.

— А навіщо його відтягувати? Чим скоріше, тим краще, швидше покінчимо! Нехай готуються. Адже ми теж не сидимо склавши руки. І ще не забувайте, що все це пов'язано з ліквідацією Шаворського… — Він кількома словами розповів їй про роботу, проведену в Одесі, про зв'язки заколотників з «Союзом звільнення Росії», про Рахубу. — Тепер ви розумієте, що поспішливість ні до чого? Не бліх ловимо… Адже зовсім невідомо, як Шаворський взаємодіятиме з Нечипоренком. Треба дати їм зустрітися в Нерубайському, послухати, про що змовляться.

— Одне одному не перешкодить…

— Може перешкодити.

Поміркувавши, вона сказала:

— Надто вже ви дбаєте про їхній спокій. Покінчити із зграєю в Парканах, от би їх і залихоманило!

Олексій засміявся:

— Полихоманить ще! Все буде! Потерпіть трохи.

З трактиру вони пішли до Галини.

Жара спадала. Біле, вже ледь потьмяніле сонце спустилося майже на дахи. Галина й Олексій ішли повільно, відпочиваючи, зрідка обмінюючись обережними фразами.

— Ви самі з Одеси? — спитала Галина.

— Ні. А ви?