Сонце припікало їм у спину, і попереду рухалися тіні: довга, широка — Олексієва і поряд, майже вдвічі коротша, — Галинина. Тіні ламалися на нерівностях дороги, розтягувалися, химерно змінювали обриси або й зовсім зникали в траві біля огорожі.

У БИЧКАХ

У БИЧКАХ

Одинока кульгава бабуся, в якої Галина наймала кімнату, дозволила Олексієві переночувати в старій лазні, що стояла позаду хати. Тут пахло димком, віниками, полином. Олексій не роздягаючись (тільки чоботи стягнув) завалився на приполок і наче вбитий проспав до восьмої ранку.

Він не чув, як удосвіта Галина біля самої лазні розмовляла з Саричевим, який саме приїхав, і прокинувся тільки тоді, коли дівчина поторсала його за плече.

Саричев привіз невтішні вісті. Парканські змовники одержали з-за Дністра частину зброї, на яку чекали.

Тепер у них мали зброю понад двісті чоловік. «Бригада» готова до виступу, чекає тільки команди з Румунії.

— Недригайла треба все ж попередити, — сказала Галина, — щоб його не захопили зненацька.

— Треба то треба… — задумливо мовив Олексій, підгинаючи босі ноги під низький приполок. — А з ним легко домовитись?

— Про що?

Олексій пояснив, що його турбувало. Голови повітових ЧК звикли до самостійності. Невеликі змови в своїх районах вони звичайно ліквідовують самостійно, не звертаючись по допомогу до губернських ЧК. Вважається навіть справою честі обійтися власними силами. Чи впевнена Галина, що Недригайло послухає їх і не візьметься за ліквідацію «парканської компанії» ще до того, як буде розроблено загальний план по всій Одещині? Змову в Парканах, звичайно, не можна вважати дрібною, але й Тираспольська повітова ЧК теж міцніша за інші: як не є, в неї добрий резерв — прикордонники.

Галина завагалась.

— Не повідомити Недригайла ми не маємо права, — сказала вона. — А ви підіть до нього, самі побачите, що можна говорити, а чого не можна. Справді, підіть! А я тим часом подбаю про транспорт…

Доки Олексій бігав умиватися на річку, вона хазяйновито приготувала сніданок: дістала десь глечик козиного молока і вареної пшінки. Вони поснідали разом, і Олексій вирушив у повітову ЧК.

Головою Тираспольської повітової ЧК був гарний чорновусий чоловік років тридцяти п'яти, в минулому матрос. Як тільки Олексій виклав йому суть справи, він сказав:

— Відносно Нечипоренка маю вказівки з Одеси. Заважати не будемо! Тільки домовимося: як повернетесь, зайдіть до мене. Повинен же я знати, що в мене діється!