Істеричний напад їх і врятував. Дригаючись у конвульсіях, Мікі посунувся ближче до Ніїви, і дерево більше їм не перешкоджало. Ніїва кинувся шукати безпечного місця, а за ним, звісно, Мікі, що дорогою дзявкав і підстрибував. Ніїву річка тепер не лякала. Ведмежий інстинкт підказував, що потрібна вода — і то дуже. Ведмедик прямував у бік річки з такою точністю, ніби мав компас, як у Челонера. За кілька сотень футів потерпілим трапився вузенький струмок завглибшки чотири-п’ять дюймів, який песик і ведмедик могли легко перескочити. Ніїва кинувся туди, а за ним Мікі. Уперше в житті песик добровільно занурився у воду. Малі довго лежали в прохолодному ручаї.

Погляд Мікі затуманився, а все тіло, від кінчика носа до кістлявого хвоста, спухало. Ніїва страждав менше завдяки жировому шару. Із зором у нього було все гаразд, і протягом кількох годин, чекаючи, коли біль минеться, він аналізував події. Нещастя почалися з двоногого звіра. Цей звір забрав маму. Цей звір запхнув його в темний мішок і ПРИВ’ЯЗАВ ДО ШИЇ МОТУЗКУ. Поступово Ніїва дійшов висновку, що в усьому винна мотузка.

Минуло багато часу, перш ніж ведмедик і песик нарешті вилізли з води і знайшли м’яку й суху заглибину під великим деревом. Навіть для Ніїви, очі якого не постраждали від ос, у лісі ставало темно. Сонце сідало, і повітря холоднішало. Розтягнувшись на пузі й обхопивши опухлу морду передніми лапами, Мікі жалісно скавучав.

Ніїва знову й знову позирав на мотузку — у нього визрівав план. Він і собі заскавулів — трохи за мамою, трохи у відповідь на скавчання Мікі. У непереборному дружньому пориві Ніїва підсунувся ближче до песика. Зрештою Мікі ні в чому не винен. Винен двоногий звір і… МОТУЗКА!

Стало зовсім темно, Ніїва підповз ще ближче до песика і вхопив мотузку передніми лапами. Тихенько буркнувши, ведмежа взяло її зубами й почало гризти. Час від часу Ніїва рикав так, ніби спілкувався з Мікі й хотів сказати: «Хіба не розумієш? Я хочу розгризти цю штуку. До ранку впораюся. А ти не вішай носа! Завтра буде кращий день».

Роздiл 7

Роздiл 7

Наступний ранок Ніїва й Мікі зустріли на спухлих обважнілих лапах, які не давали забути про прикрість із осиним гніздом. Малі роззиралися довкруги в густому таємничому лісі, куди їх завели вчорашні пригоди. Молода кров брала гору: попри те, що спухле від жала незграбне тіло Мікі виглядало тепер комічно, песик не втратив охоти до пригод.

Його мордочка стала круглою, як місяць, а голова надулася так, що, здавалося, от-от розірветься — принаймні в Ніїви могли виникнути такі підозри. Одначе в кутиках очей, що проглядалися крізь набряки, палали вогники, а несиметричні вушка нашорошилися в очікуванні сигналу від ведмедика, мовляв: «То як, чим займемося?» Осина отрута вже не мучила Мікі. Він відчував, що суттєво збільшився, але в усьому іншому все було гаразд.