Коли вода принесла їх до водоспаду, Мікі вже звик до підводної подорожі і неймовірна пригода більше не жахала. Песик майже перестав дриґати лапками. Хоч до його слуху долинав страшний рокіт води, ситуація вже не видавалася йому моторошною. Він тонув. Тим часом Ніїві не пощастило тішитися приємною безболісною смертю. Перед лицем катастрофи він повністю усвідомлював, що відбувається. Його голова була над водою, тож він не втратив свідомості. Раптом річка зникла, і його понесло вниз у водну безодню. Шию Ніїви вже не обтяжував тягар песика.

Челонер здогадувався, якої глибини був вир під водоспадом. Якби спитали Ніїву, він би заприсягнувся, що завглибшки з милю. Мікі вже нічого не оцінював, йому було байдуже, як глибоко тонути — на два фути чи на дві ліги[31]. Песик зовсім не працював лапами й повністю віддався на волю течії. Ніїва знову вигулькнув, а за ним Мікі, мов поплавець. Мікі вже зібрався віддати останній подих, аж раптом шалена водоверть шпурнула Ніїву до прибитої на берег деревини, і голова Мікі вигулькнула з-під води — песик повис, розкачуючись на мотузці, ніби вішальник.

Роздiл 6

Роздiл 6

Навряд чи в наступні кілька хвилин Ніїва діяв, аналізуючи ситуацію раціонально. Йому загрожувала смертельна небезпека, тож малоймовірно, що він свідомо допомагав напівмертвому й майже непритомному Мікі. Ведмедика турбувало лише одне — дістатися до безпечного й сухого місця. Та він мимохіть тягнув за собою песика. Тож, коли Ніїва, якмога натягнувши мотузку, зачепився гострими пазурами за колоду й шарпнувся вперед, голова Мікі випірнула з холодного потоку смерті. Ось так і вийшов порятунок. Ніїва доповз до колоди, яку зусібіч омивав бурхливий потік, і, розтягнувшись на животі, вчепився в неї так, як ще ніколи ні за що не чіплявся. Заховану серед густих заростів купу деревини з берега не було видно, інакше Челонер, який через 10 хвилин після трагічного випадку проминав це місце, побачив би малих.

Мікі, звісно, ще не оклигав, щоб відчути запах чи почути кроки господаря, який блукав поблизу й сподівався знайти маленького друга живим. А Ніїва тільки міцніше вчепився в колоду. З нього досить: двоногого звіра він волів не зустрічати більше ніколи в житті. Минуло півгодини, і Мікі нарешті почав дихати, кашляти й відхаркувати воду. Уперше після сутички в човні ведмедик зацікавився супутником. Через десять хвилин Мікі підняв голову й зиркнув на сусіда. Тоді Ніїва смикнув мотузку, мовляв: «Ворушися, якщо хочеш дістатися берега». Мокрий, жалюгідний Мікі скидався радше на обгризену кістку, ніж на тварину з плоті й крові. Песик глянув на Ніїву і навіть спробував привітно вильнути хвостом.