Ніїва виглядав краще — його врятував жир. Єдине, що справді дошкуляло: одне око ніяк не відкривалося. Він широко розплющив здорове око й сторожко роззирався. Попри спухле око й ватяні лапи, він був сповнений оптимізму й упевнений, що негаразди позаду. Ніїва позбувся двоногого звіра — материного вбивці, повернувся до рідного гостинного лісу, а мотузку, якою Челонер прив’язав його до песика, уночі перегриз. Тепер, коли два нещастя позаду, він би не здивувався, якби побачив Нузак десь у тіні дерев. Згадавши про матір, ведмежа заскиглило. Мікі, якого непокоїла самотність нового світу і який сумував за господарем, заскиглив у відповідь.

Обидва були голодні. Безперервні пригоди не дали їм учора поїсти. Цуцик дивувався тому, як змінився його світ: усе навкруги видавалося тривожним і незбагненним. Поки Ніїва уважно оглядав лісові хащі, Мікі, затамувавши подих, чекав нової халепи.

Ніби переконавшись, що все гаразд, Ніїва повернувся спиною до сонця, бо так завжди робила мати, і рушив у путь.

Мікі — за ним. Лише тоді песик відчув, що тіло просто таки розпливлося. Шия набрякла, лапи здавалися милицями. Рухаючи спухлими кінцівками й намагаючись не відставати, Мікі за п’ять хвилин устиг перечепитися п’ять разів. Окрім того, очі майже не розплющувалися, тому він погано бачив, а, коли беркицьнувся вп’яте, загубив Ніїву й жалісно заскавучав. Ніїва зупинився й просунув носа під гнилу балку. Коли Мікі наздогнав ведмежа, той розтягнувся на пузі й відчайдушно ловив язиком мешканців колонії великих червоних мурах — кислих і поживних. Мікі уважно придивився і зметикував, що Ніїва знайшов, чим підкріпитися, хоча песик і гадки не мав, що то було. Голодний цуцик притулив носа до мордочки ведмедика й заходився лизати в тому ж місці, але на язик потрапляла лише багнюка. Ніїва тим часом задоволено кректав. Хвилин за десять він з’їв останню мураху й попрямував далі.

Малеча вийшла до придолинку й відчула під лапами вологий ґрунт. Ніїва обнюхав землю, роззирнувся одним здоровим оком і раптом почав копати. Невдовзі він витягнув із-під землі щось біле завбільшки з великий палець людини й пожадливо вхопив це щось зубами. Мікі пощастило урвати й собі шматочок, але на нього чекало розчарування. Ведмежаті знахідка смакувала. Мікі ж потримав її трохи в роті й гидливо виплюнув. Ніїва з вдячним кректанням поквапився доїсти рештки корінця.

Ведмежа й цуценя рушили далі. Протягом двох нестерпних годин Мікі волочився за Ніївою з дедалі більшою порожнечею в шлунку, зате набряки почали сходити. Голод ставав пекельною мукою. Нічого їстівного для нього не траплялося, а от Ніїва на кожному кроці щось під’їдав. Через дві години денне меню ведмедика суттєво збільшилося. Він скуштував півдесятка зелених і чорних жуків, незліченну кількість інших комах — твердих і м’яких, цілі колонії червоних і чорних мурах, кілька викопаних із-під старих пеньків личинок хруща, купу равликів, маленьку жабу, яйце сивки, що не встигло вилупитися. Поласував він овочами — корінцями двох камасій та однієї скунсової капусти. Час від часу Ніїва нахиляв до землі ніжні гілки тополь та об’їдав їх. Подекуди злизував в’язку смолу з хвойних дерев й іноді хрумав ніжну травичку.