Ведмежа природа привела б Ніїву просто до річки, коли б він захотів, а от Мікі, попри завзяття, орієнтувався на місцевості гірше. Ніїва покірно йшов за песиком і невдовзі завважив, що супутник марно петляє, поволі віддаляючись від небезпечної водойми. Хвилин за 15 Мікі заблукав, сів на задні лапи й поскаржився Ніїві тихеньким скавчанням. Ніїва не ворухнувся. Пронизливим поглядом він втупився в кулю, яка висіла на низькому кущику за якихось десять кроків від них. До зустрічі з двоногим звіром ведмежатко витрачало багато часу на споживання їжі, а з учорашнього ранку не тримало й жука в роті. Тож коли Ніїва побачив кулю на кущі, порожній шлунок миттю зреагував, а рот наповнився слиною. Це було осине гніздо. За коротке життя ведмежа не раз спостерігало, як Нузак підходить до таких гнізд, скидає на землю, давить великою лапою, а тоді запрошує ласувати мертвими осами. Протягом не менш як місяця смачнющі оси входили до щоденного раціону Ніїви. Він наблизився до гнізда, а за ним, звісно, Мікі. Коли малі були за три фути від куща, Мікі почув виразне й тривожне гудіння. Ніїва, очевидно, не хвилювався. Оцінивши висоту розташування гнізда, він звівся на задні лапи й смикнув його собі на біду.

Почутий песиком звук миттю обернувся на сердите гучне дзижчання, що нагадувало скрегіт пилки. Мати ведмежатка придавила б гніздо лапою з блискавичною швидкістю, перетворивши ос на смачний обід, а от Ніїва лише зачепив оселю Агму та його небезпечного племені. За збігом обставин, ведмедик застав Агму і три чверті воїнів удома. Перш ніж Ніїва встиг ще раз ударити лапою, вилетіла хмара ос. Із горла Мікі вирвався дикий зойк, бо сам Агму сів на кінчик носа цуценяти. Ніїва якийсь час стояв мовчки, відмахуючи ос від мордочки лапами, а Мікі скавчав і сховав бідний носик у землю. Невдовзі кожен солдат армії Агму мав чим зайнятися. Тепер і Ніїва загорлав, відскочив від гнізда й дав драла. Песика тягнути не довелося, він і сам залюбки дав драпака. Здавалося, на його шкурі не лишилося місця, не ураженого гострим осиним жалом. Ніїва скажено ревів. Лісову тишу розтинав неперервний ведмежий рев у супроводі собачого сопрано, і, якби десь неподалік випадково проходив якийсь індіанець, він не мав би жодних сумнівів, що перевертні влаштували в лісі вечірку.

Зрозумівши, що вороги здають позиції, шляхетні воїни-оси повернулися б до пошкодженої фортеці, якби наляканий Мікі не вирішив оббігти молоде деревце з одного боку, а Ніїва — з другого. Через це непорозуміння вони зупинилися так різко, що ледь не зламали шиї. Тоді кілька десятків вояків ар’єргарду осиної армії знову атакували. У жилах Ніїви нарешті заграла войовнича кров, і він гепнув лапою по ледь укритій шерстю спині цуценяти. Засліплений болем і страхом песик уже не мислив тверезо: гострі пазурі Ніїви видалися йому новою, більш агресивною атакою гудючих страховидл. Песик пронизливо зойкнув і забився в корчах.