Краса жінки розцвіла. Вона все ЗРОЗУМІЛА, і її добре серце знову відчуло себе живим й забуло про тирана. Її очі засяяли, як зорі на небі, бліді щоки зарум’янилися. Вона посадовила дитя і продовжила омивати голову Мікі теплою водою. Якби Жак мав у душі бодай щось людське, він милувався б дружиною, побачивши цю картину. Жінка, яка схилилася над псом, уособлювала чисте й прекрасне материнство і, забувши тієї дивовижної миті про тирана-чоловіка, була схожа на милосердного ангела. Ле Бо справді випало стати свідком священної миті. Він увійшов у хату безшумно і спостерігав, як дружина розважає пса балачками, сміється й зітхає, а малеча дриґається, агукає й розмахує рученятами, радіючи маленькому щастю.

Ле Бо вишкірився й вилаявся. Нанет відсахнулася так, ніби її вдарили.

— Ану вставай, дурепо! — злісно крикнув він.

Нанет послухалася й відійшла, узявши дитину на руки. Мікі відчув переміну і, завваживши Ле Бо, по-вовчому загарчав. У його очах знову загорілося вороже полум’я.

Ле Бо повернувся до Нанет. Дружина, яка притискала до грудей маля, була тієї хвилі неймовірно гарною: очі досі світилися, з лиця не зійшов рум’янець, а товста коса впала на плече, виблискуючи в сяйві передвечірнього сонця, яке зазирало у вікно. Проте Ле Бо цього не бачив.

— Якщо ти мені, мені, паскудо, зробиш із цього пса кошенятко, як із Міну, я тебе…

Не договоривши, він стиснув здоровенні кулаки й блиснув на жінку розлюченими очима. Нанет не потребувала довгих пояснень. Вона все зрозуміла. Чоловік бив її частенько, та спогади про один випадок не полишали ні вдень, ні вночі. Якщо колись Нанет дістанеться Форт-О’Ґод і набереться сміливості, то розповість LE FACTEUR[38], як два роки тому чоловік Жак Ле Бо вдарив її в груди в період лактації і завдав травми, через що дитя померло. Вона б розказала все, якби знала, що їй і дитині не загрожуватиме помста тирана. Врятувати їх мав силу лише LE FACTEUR — голова торгового поста Форт-О’Ґод, розташованого за сотню миль від хатини подружжя.

Добре, що Ле Бо не міг прочитати думок дружини. Пригрозивши, він пішов до Мікі й потягнув його з хати до змайстрованої з віття клітки, у якій минулої зими тримав двох лисів. Коротким ланцюгом завдовжки десять футів він прив’язав Мікі за шию до жердини клітки, заштовхнув у клітку й лише після цього розрізав ножем сирицеві ремені та звільнив бранця.

Протягом кількох хвилин Мікі не ворушився, доки до закоцюблих і затерплих кінцівок не прилила кров. Тоді пес звівся на лапи й глянув на Ле Бо, який тріумфально захихотів і пішов до хати.