Потім жінка заколисала дівчинку на руках, погасила світло й лягла в ліжко. Мікі лежав тихо до самого ранку, щоб жодним звуком їх не потурбувати.

Прокинувшись удосвіта, Нанет побачила, що Мікі поклав голову на край ліжка біля дівчинки. А мала тим часом солодко спала, притиснувшись до грудей матері.

Розпалюючи вогнище того ранку, Нанет відчувала незвичне піднесення: їй хотілося співати. Ле Бо мав повернутися аж увечері, і вона ніколи б не наважилася розповісти йому, як проведе цей день із псом і дочкою. Нині був день її народження. 26 років! Здавалося, за ці роки вона прожила два життя, одне з яких — вісім нелегких років подружнього життя з тираном. Та сьогодні вони втрьох влаштують свято. Ранок минув у святковій метушні, і в хаті витав новий дух — дух щастя.

Колись давно, до зустрічі з Ле Бо, Нанет мешкала у Вотерфаунді, де індіанці прозвали її «Тента Пенаш» (Маленька Пташка) за неймовірно ніжний голос. Ось і сьогодні вона співала, готуючись до святкування. Сонце зазирало у вікна хатини, Мікі весело дзявкав і метляв хвостом, а дитятко лепетало й агукало — про злого господаря всі забули. Нанет теж забула і знову стала дівчинкою — милою й гарною, як у ті часи, коли старий індіанець крі Чорна Сосна (тепер уже його не було серед живих) казав, що вона народилася з квітів. Нарешті святковий обід був готовий, і, неймовірно потішивши дочку, Нанет посадила Мікі на стілець за столом. Песик почувався безглуздо, а виглядав так кумедно, що Нанет заливалася сміхом — аж на довгих чорних віях виступили сльози. Присоромлений Мікі зістрибнув зі стільця. Нанет підбігла до нього, пригорнула і вмовила повернутися до столу.

Надвечір Нанет прибрала сліди святкування й закрила Мікі в загороді. Впоралася вона саме вчасно, бо, щойно знищила останній доказ, побачила на узліссі Ле Бо в супроводі Дюрана — його знайомого й конкурента, який полював на хутрових звірів трохи далі на північ, на краю пустирищ. Дюран відправив із індіанцем хутра у Форт-О’Ґод і тепер на санах, запряжених двома собаками, прямував на південний захід — кілька днів погостювати в кузена. Дорогою до торгового поста Дюран зустрів Ле Бо на мисливській стежці.

Ле Бо розповів дружині про зустріч, і Нанет спантеличено глянула на Дюрана. Жак і його гість були тією ще парочкою — хіба Дюран був трохи старшим. Нанет якось звикла до жорстокого обличчя чоловіка, а от Дюран видався їй страховиськом. Він лякав жінку, тому вона зраділа, коли обидва вийшли з хати.

— Зараз покажу тобі бійця, який розправиться з твоїм слиньком так само легко, як твій пес роздер сьогодні кролика, месьє! — хвалився Жак. — Я тобі розповідав про нього, але маєш побачити на власні очі!