Роздiл 16

Роздiл 16

Тієї ночі Мікі спав під поваленими бурею балками й гілками за півмилі від капканів Ле Бо.

Коли розвиднілося, Ле Бо подався на мисливську стежку в супроводі Нети — Вбивці, а Мікі виліз із-під вітролому, де всю ніч бачив чудернацькі сни. У пам’яті виринали картини з тих часів, коли, втративши господаря, він завжди мав Ніїву під боком. Спогади ятрили душу й нагадували про самотність. Мікі заскавчав, спостерігаючи, як зникають темні тіні перед світанком. Якби Ле Бо бачив нині пса у сяйві перших променів зимового сонця, слова, які він постійно повторював своєму Вбивці, застрягли б йому в горлі. Одинадцятимісячний Мікі був справжнім здоровилою. Важив 60 фунтів — і всю вагу становили м’язи. Жиру під шкурою пес зовсім не мав. Його тіло було сухорлявим і м’язистим, як у вовка. Мікі неквапом ішов, і на широких грудях вигравали мускули. Сильні лапи він успадкував від батька-гончака Гели, а гострими зубами міг переламати кістки карібу так, як Ле Бо каменем. Упродовж восьми з одинадцяти місяців життя господарем пса була дика природа. Природа загартувала його й обернула на залізного звіра. Безжальна школа добре виховала пса, незважаючи на «зелений» вік: він навчився боротися за життя, убивати заради виживання й використовувати розум, перш ніж ікла. Сили в них з Нетою були рівними, хоча Вбивця був удвічі старшим. Та в Мікі розвинулися кмітливість і швидкість, яких Нета не пізнав. Ось так суворий дикий світ підготував Мікі до сьогоднішньої битви.

Коли ліс залило холодними променями сонця, Мікі попрямував до капканів Ле Бо. Він зупинився й підозріло обнюхав учорашні стежки Жака: сліди снігоступів досі зберігали стійкий запах людини. Мікі звик до цього запаху, але не забував про обережність. Сліди він обнюхував гидливо та водночас захоплено. Запах чомусь лякав, проте пес не міг змусити себе тікати. Тричі за останні десять днів він бачив дволапого звіра на власні очі. Одного разу навіть причаївся за якихось десять ярдів від стежки, якою тупав Ле Бо.

Цього ранку Мікі пішов просто на болото, яким пролягала мисливська стежка Ле Бо. Там водилося чимало кроликів. Саме на болоті вони найчастіше потрапляли в КЕКЕКи Жака — хатинки, які той будував із товстих палиць і кедрових гілок, щоб приманки не притрушувало снігом. Кроликів було забагато, і Жака вони дратували. Оглянувши три капкани, трапер неодмінно знаходив щонайменше двох кроликів, які змарнували пастки, призначені для хутрових звірів. Однак у місцях, де мешкали кролики, траплялося ще й багато ільок та рисей. Тому Ле Бо, хай би як дошкуляли кролики, і далі ставив капкани на болоті. А тепер, окрім кроликів, трапера діймав ще й дикий собака.