Припнутий на ланцюгу Мікі лежав зіщулившись за дерев’яною загородою. Мікі майже не ворушився після того, як напав на дволапого звіра й моторошно перегриз йому горлянку. Пес навіть не загарчав на Дюрана, коли той відтягнув тіло вбитого. Мікі був пригніченим і розгубленим. Він не думав про страшні побої, про смерть, яка загрожувала йому від палиці Ле Бо; не відчував болю в побитому, змученому тілі, у закривавленій пащі, у скалічених батогом очах. Мікі думав про жінку — про Нанет. Чому вона втекла й перелякано скрикнула, коли він убив дволапого звіра? Адже ворог ударив її, штовхнув на землю, схопив за білу шию, тому Мікі натягнув ланцюг і зупинив його гострими іклами? Чого ж жінка втекла і не поверталася?

Мікі заскавулів.

День добігав кінця, перші сутінки огортали ліс: у середині зими ніч у північному краї наступала рано. Несподівано звідкись із мороку з-за ґрат псової в’язниці вигулькнуло обличчя Дюрана. Мікі інстинктивно зненавидів мисливця на лис із окраїни пустирищ, так само як Жака Ле Бо. Чоловіки з однаково жорстокими обличчями й холодними серцями здавалися братами. Однак Мікі не загарчав, коли Дюран зазирнув у клітку, і навіть не ворухнувся.

— UGH! LE DIABLE![40] — сказав Дюран, здригнувшись.

Чоловік засміявся тихим, моторошним сміхом, приглушеним чорною густою бородою. Мікі відчув дивний холод під шкірою.

Дюран відвернувся й пішов до хати.

Нанет вийшла йому назустріч. На її смертельно блідому обличчі сяяли великі чорні очі. Вона ще не оговталася від шоку після трагічної загибелі чоловіка, проте в її погляді вже з’явилося щось нове. Коли Дюран бачив її вдень, завітавши до хати разом із Ле Бо, цього ще не було. Чоловік спантеличено подивився на жінку, яка притискала до себе дитя. Нанет була іншою. Дюран почувався ніяково. Навіщо він глузував з неї кілька годин тому, коли Жак лаявся й говорив непристойності в її присутності? Тепер він не наважувався зустрітися з її жорстким поглядом! DIEU! Він раніше й не помічав, яка вона гарна! Нарешті Дюран узяв себе в руки й озвучив те, що мав на думці:

— Ти ж хочеш позбутися пса, — сказав він. — То я його заберу.

Нанет не відповіла. Вона ледь дихала, але не відводила погляду. Гадаючи, що вона чекає пояснень, Дюран миттю вигадав побрехеньку:

— Знаєш, планувалася бійка між ЙОГО псом і моїм на новорічному святі у Форт-О’Ґод, — сказав він, завзято шаркаючи ногами. — Тому твій чоловік і тренував дикого пса. Та, побачивши Учуна (вовка-диявола) і те, як він скаженів за ґратами, я зрозумів, що він розправиться з моїм псом, як лис із кроликом. От ми з Жаком і домовилися, що за два чорних і десять рудих лисів — вони лежать у мене в санах — я купую пса.