ДОБРИЙ ГОСПОДАР!

Нанет схвильовано обдумувала все. Давним-давно в песика був господар із добрим серцем. Бранець Ле Бо був веселим цуценям, точнісінько як колись вона — безтурботним дівчам, яке раділо запашним квітам і співочим птахам. Жінка намагалася уявити собі пса щеням.

Та звідки їй було знати, як худорлявий і незграбний Мікі рік тому мандрував із Челонером з Півночі на Південь? Звідки їй було знати про дивовижну дружбу песика з чорним ведмежам Ніївою? Чи про те, як малята, на своє лихо, випали з човна Челонера, як їх підхопила бурхлива річка і як вони рушили до водоспаду — до великих пригод? Про те, як ці пригоди зробили з Ніїви дорослого ведмедя, а з Мікі — дикого пса? Одначе Нанет ВІДЧУЛА серцем те, чого не бачила. Пес з’явився в її житті невипадково. Його послала до неї Вища сила.

Жінка тихенько встала, щоб не розбудити маленьку в колисці, і вийшла з хати. Над лісом виднівся краєчок місяця. Залитим сяйвом подвір’ям Нанет пішла до загороди. Пес радісно заскавчав і заходився облизувати теплим язиком не сховані в рукавиці долоні, які Нанет простягнула до нього крізь дерев’яні ґрати.

— NON, NON, ти точно не диявол, — лагідно приказувала вона тремтливим голосом. — Ти мій СОКЕТААО, я молилася, МОЛИЛАСЯ — і ти прийшов. Щовечора я на колінах просила Пресвяту Діву змилостивитися над моєю дівчинкою й освітити її життя небесним сяйвом. І ОСЬ ТИ ПРИЙШОВ! А любий Бог не посилає дияволів у відповідь на молитви. NON, такого бути не може!

А Мікі — так, ніби добрий дух наділив його глибоким розумінням — притулився до рук Нанет побитою, закривавленою мордою.

Тим часом Дюран ховався на узліссі й уважно спостерігав за хатою Ле Бо. Коли вхідні двері відчинилися, він завважив проблиск світла і Нанет, яка пішла до загороди. Дюран безвідривно слідкував за жінкою, доки та не повернулася в хату. Потім захихотів, пішов до розведеного вогнища й доробив ВАХҐУН — мотузку, закріплену на довгій палиці. ВАХҐУН, палиця і трохи кмітливості — от і все, що знадобилося, щоб заощадити 12 добрих лисячих шкір. Обличчя чоловіка світилося у відблисках полум’я: він посміювався, втішений тим, як легко обвів жінку круг пальця. Нанет здуру відмовилася від шкур, а Жак загинув. Який вдалий збіг обставин! Фортуна, без сумніву, усміхнулася сьогодні Дюрану. Коли дійде до бою, він поставить усе, що має, на LE BÊTE[45] — так він називав дикого пса — виграє й розбагатіє.

Дюран дочекався, коли світло у вікнах хатини згасло, і пішов до загороди. Мікі почув, що наближається людина, і побачив Дюрана здалеку, бо місяць яскраво освітлював усе навкруги. Дюран знався на собаках. Він послуговувався не палицею й сирицевим батогом, як Ле Бо, а хитрістю. Отож підійшов до Мікі впевнено, не ховаючись, а потім, ніби випадково, просунув кінець палиці між жердинами загороди. Тримаючись руками за ґрати, без жодних ознак страху, Дюран спокійно заговорив до пса. Цей чоловік відрізнявся від Ле Бо. Мікі якийсь час прискіпливо його розглядав, а тоді знову задивився на темне вікно хатини. Дюран не міг проґавити такої нагоди. Він помаленьку, непомітно просовував палицю між жердинами, доки закріплений на кінці зашморг не навис над головою Мікі. Дюран майстерно володів ВАХҐУНОМ. Він упіймав таким чином багато лисів, вовків і навіть одного ведмедя. Закоцюблий від морозу Мікі навіть не відчув, як зашморг із сиром’ятної шкіри опустився йому на шию. Не завважив, що Дюран, упираючись ногами в нижню жердину загороди, готується до атаки.