Дюран різко відсахнувся, і псові здалося, що гігантські лещата капкана замкнулися на його шиї. Песикові перехопило дух. Він несамовито звивався, намагаючись вивільнитися, але не міг навіть вискнути. Перебираючи палицю руками, Дюран, що й досі впирався ногами в жердину, підтягнув Мікі до ґрат і що є сили смикнув. Коли ж він нарешті відпустив ВАХҐУН, Мікі повалився на землю, мов мертвий. За десять секунд Дюран уже вдягав намордник на зціплені щелепи пса. Мисливець узяв Мікі на руки й, лишивши загороду прочиненою, пішов до саней. Недоумкувата Нанет ніколи не здогадається, думав собі Дюран. Вона подумає, що LE BÊTE втік у ліс.

Побої — невдалий метод Ле Бо. Дюран таким не займався. Він не збирався підкоряти пса палицею, бо був розумніший. Грубий і жорстокий мисливець добре вивчив особливості тварин. Він не був психологом, але не дозволив жорстокості себе засліпити. Замість прив’язувати Мікі до саней й лаштувати імпровізовану волокушу, як Ле Бо, Дюран подбав, щоб бранцеві було зручно, накрив його теплою ковдрою і ось так помандрував на схід. Звісно, мисливець перевірив надійність псового намордника й міцно закріпив на планці саней другий кінець ланцюга, на якому все ж таки тримав Мікі.

Упевнившись, що все гаразд, Дюран подався в напрямку Форт-О’Ґод. Якби Жак Ле Бо бачив мисливця на лис тієї хвилини, певно, ламав би голову: а чого це конкурент так тішиться? Дюран був природженим і спадковим гравцем; перш за все гравцем, а вже потім — трапером. Він розставляв капкани насамперед для того, щоб заробити на ставки. Більше п’яти років поспіль він перемагав на щорічних собачих боях у Форт-О’Ґод. Та цього року хвилювався. Турбував його не Жак з Нетою, а метис із околиць озера Ред Белі. Ґрауз Паєт (так звали метиса) збирався виставити на бій напіввовка. Ось чому Дюран ладен був віддати за дикого пса Ле Бо шкури двох чорних і десяти рудих лисів, хоч за таку ціну міг придбати п’ять собак. Тепер, заволодівши псом задарма, він неймовірно тішився, адже знайшов гідного супротивника для напіввовка Ґрауза Паєта, та ще й заощадив 12 шкур. На цьогорічних собачих боях Дюран поставить на дикого пса все і навіть візьме в борг.

Коли Мікі прийшов до тями, Дюран зупинив їздових собак, бо напружено чекав цієї миті. Він перехилився з саней до Мікі і заговорив — не грубо, як Ле Бо, а безтурботно й приязно. Рукою в рукавичці він погладив Мікі по голові. Це було незвично, адже пес розумів, що гладить його не Нанет, а дволапий звір. Мікі дивувався, що лежить у м’якому гніздечку, облаштованому з ковдри й ведмежої шкури. Нещодавно йому було зимно і все тіло німіло, а тепер — тепло й зручно. Тому Мікі не ворухнувся. Анрі Дюран подумки похвалив себе за кмітливість. Не маючи бажання подорожувати вночі, він влаштував привал за чотири чи п’ять миль від хатини Нанет і розвів вогнище. Дюран зварив каву й настромив м’ясо на дерев’яний рожен. Він навмисно запікав м’ясо довго, постійно перевертаючи, щоб у повітрі розлилися манливі пахощі. Двох їздових собак він прив’язав за 50 кроків від багаття, а от сани лишив поблизу й спостерігав за реакцією Мікі на запашне м’ясо. Востаннє запах печеного м’яса лоскотав ніздрі Мікі в ті далекі дні, коли він щеням мандрував із Челонером. Нарешті Анрі побачив, що пес облизується, і почув скрегіт зубів. Посміюючись у бороду, чоловік зачекав із чверть години, потім зняв м’ясо з рожна, порізав і віддав половину Мікі. Пес жадібно накинувся на поживу.