Л е х — легендарний родоначальник польського народу.

Л е х і т с ь к а г р а н и ц я — межа польських земель. Лехами, ляхами називали західних слов'ян східні слов'яни і литовці. Термін цей виник від слова «лядь» (необроблена, поросла кущами рівнина).

Л е х і я — Польща.

Л е ш к и — в польських легендах представники родоплемінної знаті.

Л у ж и ч а н и — одне з племен полабських сербів (див. полабські серби), що жило в Нижній Лузації (басейн річок Спреви і Ніси).

Л ю т и ч і — див. вільки, велети, лютичі. Автор неправильно відрізняє лютичів від вільків.

Л я с с о т а — скеля на правобережжі Вісли, на південь від Кракова. Тепер ця скеля називається Кшемйонки.

М а в р и к і й — візантійський імператор (582–602). Довгий час його вважали автором трактату про воєнне мистецтво («Стратегікон»), в якому, зокрема, змальовуються військовий побут і звичаї стародавніх слов'ян. Тепер доведено, що автором цього трактату був Маврикій, візантійський письменник, котрий жив у кінці VI — на початку VII ст.

М а з и (мазовшани) — одне з польських племен, що жило по обох берегах середньої Вісли.

М а р е н а (Морена) — богиня смерті в деяких західнослов'янських племен.

М е т е л и ц я — за віруваннями стародавніх слов'ян, дух, що приносить заметілі.

М є ш к о І — перший історично відомий польський князь (960–992).

М и ш і (М и ш к и). — Легенда твердить, що Хвостка з роду Попелів з'їли миші у вежі на одному з островів озера Гопла. Для того, щоб пов'язати свій роман з цією легендою, Крашевський в 1 розділі частини третьої роману недвозначно говорить: «…Мишки, котрі з'їли Хвостка…».

М о р а в и — західнослов'янське плем'я, що жило в басейні річки Морави. В союзі з чехами та іншими слов'янськими племенами вони створили незалежну і досить сильну державу — Велику Моравію, що розпалась у 906 р.

Н и я — богиня підземного царства і смерті у польських племен.

Н і й о л а — богиня підземного царства і смерті у стародавніх литовців.

Н і ч н и ц я — нічне страхіття.

О б о д р и т и — див. бодричі.

О б р и. — Обрами називали слов'яни аварів. Це тюркського походження плем'я, що з'явилось в Європі в середині VI ст., осіло в басейні Дунаю і звідси нападало на сусідів, зокрема і на слов'ян. Аварська держава була розгромлена спочатку слов'янами, потім франками, а на початку IX ст. вони зовсім зникли. (Порівн. прислів'я: «Погибоша аки обре».) Термін «обр» зберігся в слов'янському словнику в значенні «велетень», оскільки авари вирізнялись високим зростом і міцною будовою тіла.

О п о л є — так називалась сусідська територіальна община б поляків. Крашевський розуміє під ополєм великі родові об'єднання.