Гай почав сніданок із пшоняних млинців, з яких скапували олія й мед, потім з’їв вудженого озерного ляща, а коли він замовив смажену качку, приправлену гострим диким часником і ще пшоняних млинців, товариство подивилося на нього зі страхом. Гай розібрав качку на малі шматочки й, коли їв, зобразив на обличчі полегкість, бо пильно дбав про свою репутацію.

Філон заговорив за всіх, коли нарешті викрикнув:

– Великий Ваале! Ти, Гаю, кривдиш не тільки власний живіт, а й мій також.

І підхопився на ноги й поквапився вниз.

– Він має рацію. – Ланнон засміявся вперше за той день. – Ти схожий на дитину, яка не пила нічого отруйнішого, ніж молоко матері.

– Він смоктав лише червоне вино Зенґу, а зуби точив на лезі своєї сокири.

– Якби в озері було вино, а не вода, він понизив би його поверхню до такого рівня, що ми могли б пройти по ньому пішки.

Гай підморгнув їм, наче лукавий гном, і відірвав ще одну лапу від смаженої качки.

Наприкінці ранку вони досягли мілини, й Габбакук Лал вийшов наперед, щоб провести корабель крізь вузький канал. Водяні гіацинти, папірус і з десяток інших різновидів рослинності загрожували перекрити шлях життя для Опета. Човни, які працювали в каналі, відійшли вбік, коли десять великих кораблів проминули їх на срібних крилах. Офіцери салютували штандартові дому Барка на головній щоглі, піднявши вгору стиснуті кулаки, але загони рабів, приречені вічно боротися з озерними водоростями, стояли мовчки, дивлячись на кораблі терплячими очима тварин.

Ближче до Опета вони проминули багато рибальських човнів. У сітях, які витягували з води, риба виблискувала сріблом, наче спіймані зорі, а вгорі, над головами людей, літали й голосно кричали білі хмари чайок.

На обрії виринув ряд скелястих пагорбів, тьмяно-червоних у сонячному світлі, й на палубу висипали всі ті, хто втішався хвилинами повернення додому.

Мурсил, головний мисливець, прийшов до Ланнона на стернову палубу й опустився на коліно.

– Ти кликав мене, величносте.

– Так, і пігмея.

– Він тут, царю.

– Я обіцяв вам винагороду. Назви, чого ти хочеш.

– Мій володарю, я маю три дружини. Й усі вони жадібні.

– Ти хочеш золота?

– Якщо ти не проти, володарю.

– Гаю, напиши записку до скарбниці, нехай вони видадуть йому п’ять пальців золота.