– Так. Ланнон Гіканус, піде в напад разом із моїм легіоном.

– Я ніколи не був відрекомендований йому, – промурмотів командир, і Гай проникливо уявив собі кар’єру вже немолодого офіцера без будь-якого покровителя чи перспектив, приреченого служити на дрібній посаді в пустелі.

– Я відрекомендую тебе йому, – пообіцяв Гай, і побачив вираз патетичної вдячності в очах співрозмовника.

Одна з бірем, які патрулювали річку, висадила сотню сокирників і лучників на протилежному березі вночі, й ще до світанку вони натягли лінії через річку.

У цьому місці річка мала триста кроків завширшки, брудний зелений потік води між крутими берегами, покритими густим лісом, а також очеретом і густою рослинністю. Плоти повиносили на берег і прикріпили петлями до ліній. Легіонери вантажилися на плоти групами по п’ятдесят, а слони переходили річку бродом, тягнучи за собою лінії з плотами.

Переправа відбувалася з добре відрепетируваною точністю – це не вперше легіонові доводилося перетинати широку річку. Не обійшлося без кількох дрібних інцидентів: двоє гоплітів упали з плотів і відразу пішли на дно під вагою свого озброєння; один із плотів перекинувся на мілкому біля берега, й купа людей та обладунків опинилася у воді, але ніхто не загинув, їх і зброю пощастило витягти на сухе; одному легіонеру, що заплутався в лініях, акуратно відтяло руку по лікоть, але переправу пощастило закінчити ще до полудня, й Ланнон обернувся до Гая.

– Чудово виконано, мій Сонячний Пташе. А тепер поясни мені свій порядок наступу.

Гай залишив одну когорту охороняти переправу та припаси харчів – купу висушеного м’яса та зерна у шкіряних мішках. Його легіон буде стомлений, голодний, а може, йому ще й доведеться стримувати натиск ворога під час повернення, а якщо все буде, як він запланував, то їм доведеться годувати ще кілька тисяч зайвих ротів.

Потім під прикриттям легкої піхоти та лучників він наказав розпочати марш на варварське місто Кал. Тут дали про себе знати тижні тренувань і тяжких випробувань під час походу від міста Зенґ-Ганнон. Бо, хоч земля була нерівна, пагориста й покрита густим лісом, легіон просувався легко, щільними колонами, долаючи відстань зі швидкістю, яка дорівнювала не менше як п’ять миль на годину. Попереду йшли розвідники, які дбали про те, щоб ніхто не приніс застереження до міста. Кількасот пастухів і мисливців та збирачів їстівного коріння, які зустрілися розвідникам, були обсипані мовчазним дощем стріл або вбиті швидкими й нещадними ударами сокири. Їхні тіла залишилися лежати там, де вони й попадали, біля дороги, й колони війська поминали їх, майже не удостоївши поглядом. Гай бачив, що це були добре сформовані чоловіки й жінки, одягнені в спідниці з тваринних шкур і зі знаками племені на щоках і грудях. Як і в більшості племен, що жили на півночі, вони мали дуже темну шкіру, синяво-чорну. Деякі з них калічили свої зуби, роблячи їх гострими, як в акули, а чоловіки були озброєні дротиками й легкими сокирами з лезами у формі півмісяця.