– Астарто, мати землі, нехай примножиться твоя краса й затопить мою душу, – мурмотів Гай, граційно розгойдуючись і дивлячись на нічне небо.

Він заточився, але стіна не дала йому впасти на землю, і він продовжив спостереження за астрономічними явищами в небі. Чотири срібні місяці висіли над містом, яке втішалося бенкетуванням. Гай заплющив одне око, й три з чотирьох місяців зникли – розплющив його, і вони знову з’явилися.

– Астарто, спрямуй кроки твого слуги, – попросив Гай, відштовхнувся від стіни й пішов униз вузеньким провулком до гавані.

Він спіткнувся об тіло, яке лежало в темряві, й нахилився, хитаючись, щоб з’ясувати, чи є там знаки життя.

Тіло захрипіло й забурчало, коли він перекинув його на спину, й теплий фруктовий запах вина долетів до Гая. Воно нагадало йому лежачі постаті, які він покинув у банкетній залі, в палаці. Головний там Ланнон, він усміхається уві сні.

– Сьогодні ти в добрій компанії, громадянине Опета, – захихотів Гай і, спотикаючись, подибав униз провулком.

В одному з кутків біля стіни заворушилася чорна тінь. Гай із цікавістю втупився в неї, побачив одне тіло, дві голови, почув уривчасте дихання, палкі зітхання. Рухи були невеличкі, але непомильні. Гай усміхнувся, спіткнувся й мало не впав. Він побачив здивоване дівоче обличчя, яке обернулося до нього з темряви.

– Нехай усе плодоносить, – сказав він їй урочистим голосом і пішов далі.

Коли рушив із місця, ще одна постать вислизнула з темного провулка й пішла слідом за ним. Постать у плащі з каптуром, сплетеному з грубих коричневих ниток, рухалася скрадливо й обережно.

Береги гавані, освітлені багаттями, заполонили гуляки. Червоні відблиски полум’я яскраво відбивалися на тихих і чорних водах озера. Навколо багать танцювали юрми людей, з’єднавшись руками. Деякі жінки зовсім забули про стриманість, були голі до пояса, а вино струменіло по їхніх голих тілах, наче кров.

Гай на мить зупинився, щоб подивитися на них, і постать за ним відступила назад і змішалася з розвеселеним натовпом.

Гай пішов далі, і постать у плащі поквапилася за ним. Провулок, який вів до будинку Гая, поринув у глибоку темряву, але лампа тьмяно горіла в ніші над ворітьми, залишена там, щоб привітати хазяїна, коли той повернеться додому.

Гай намацував дорогу до світла, коли постать переслідувача наблизилася до нього мовчки й швидко. Тупотіння його власної ходи заглушило шелестіння одягу й легкі кроки позаду нього.

Гай дійшов до воріт і зупинився в тьмяному світлі лампи. Його кинджал був під плащем, а руку, призначену для меча, він простяг, щоб натиснути на клямку воріт. У цю мить, коли він був не готовий і погано зберігав рівновагу, темна постать накинулася на нього з пітьми. Чиясь рука схопила Гая за зап’ясток, і його відкинуло до стіни поруч із ворітьми. Вино вповільнило його рефлекси, він подивився вгору в здивуванні й тривозі і побачив темну постать з обличчям, схованим у складках каптура. Воно наблизилося до нього – і не встиг жрець закричати, як м’які губи притиснулися до його губів, і тихий здушений сміх зірвався з уст, залетівши в його приголомшений рот, і він відчув, як теплі груди й стегна доторкнулися до його тіла.