Сонце кинуло свій перший вогненний спис на вершину пагорба, й Гай заспівав подячну молитву, прикрашаючи її всіма елементами, які він мав у своєму розпорядженні. Потім він звернувся до Ваала зі своїм проханням. Воно містило діалектику, побудовану на понятті земної репрезентації, і зводилося до лінії міркувань такого порядку: мовляв, те, що вважається доброю поведінкою у стосунках між Ваалом і Астартою, може бути так само виправдане між їхніми земними представниками – хоча, звичайно, мова йшла про стосунки між жрицею і не будь-якою іншою особою, а саме верховним жерцем Ваала. Гай не приховував і вочевидь слабких пунктів своєї аргументації.

Наприкінець він сказав:

– Можливо, великий Ваале й небесна Астарто, я помилився у своїх міркуваннях. Можливо, я вчинив гріх. Якщо справді так сталося, то я смиренно зустріну ваш гнів і, хоч моє життя присвячене служінню та вірності своєму обов’язку, з готовністю прийму найсуворіше покарання.

Гай замовк, щоб справити більший ефект.

– Я вирушаю полювати на слона. Я присягаюся життям, що там, де битва буде найзапеклішою, там я буду. Де небезпека буде найсмертельнішою, там я буду. Якщо я вчинив гріх, то хай ці тварини вб’ють мене своїми іклами. Якщо не згрішив, тоді дозвольте мені жити й повернутися в обійми вашої жриці. Якщо ви подаруєте мені життя й кохання, то обіцяю вам, що моє служіння триватиме до кінця моїх днів, і жоден чоловік, жодна жінка ніколи не знатимуть, яку послугу ви мені надали. – Він знову помовчав значно довше, аніж говорив. – Ви, котрі кохали, пожалійте того, хто кохає теж.

Гай спустився з пагорба, дуже задоволений оборудкою, яку він уклав. Він надасть богам цілковиту свободу дій. Він не ухилятиметься сьогодні від убивства, й боги матимуть усі можливості продемонструвати свій гнів. Хай там як, а Гай повністю усвідомлював, що лише смерть може визволити його від обіймів Таніт. Смак цього плоду надто солодкий для нього, щоб він міг коли-небудь відмовитися від нього.

– Гаю, – крикнув Ланнон, коли той увійшов до табору. – Де ти пропадав? – Він був озброєний і нетерпляче ходив туди-сюди перед своїм наметом, а потім швидко підійшов до Гая. – День минає, – гукнув він. – Наші спостерігачі вже побачили з вершин пагорбів наближення стад.

Бойові слони були готові: високі башти прилаштовані на їхніх задах, погоничі сиділи в них на шиях. Мисливська компанія Ланнона зібралася біля його намету. Серед них Гай побачив деяких найуславленіших головних мисливців: Мурсила, з його червоним, п’яним обличчям, худого й похмурого Задала, Гую, знаменитого стрільця з лука, й крихітного жовтого Ксаї, чия слава як майстра вистежувати диких звірів безперервно зростала протягом кількох останніх років. Позад них, серед юрби рабів, височіла велетенська чорна постать Тимона. Гай усміхнувся йому, а тоді разом із Ланноном поквапився до стежки, якою наближалися слони.