– Стара матусю, ти не повинна так переживати, – прошепотіла Таніт. – Це не твоя провина.

– Я сказала б їм, – промурмотіла Айна. – Я знаю, я їм сказала б. Ця сестра Гака, вона жахає мене.

– Ти ж не сказала, – втішила її Таніт. – Ти добре зберегла нашу таємницю – навіть ми не знали, що ти про все здогадалася.

Айна поставила миску з їжею біля ліжка Таніт і замислено всміхнулася.

– Ви були такі щасливі, обоє. Мене опановувала глибока радість, коли я дивилася на вас. Він дуже добрий чоловік, попри його нещасну спину з горбом, він такий лагідний і такий ніжний.

Таніт посунулася на кушетці, щоб надати Айні місце, де вона змогла б сісти.

– Посидь трохи зі мною, стара матусю. Я така тут самотня, через те мені ще тяжче терпіти чекання.

Айна зі страхом подивилася через вузьку кімнату на двері, забрані ґратами.

– Вони не люблять, щоб я залишалася тут надовго.

– Будь ласка, – попросила її Таніт. – У мене залишилося так мало часу.

Айна кивнула головою й підняла спідницю, щоб сісти на кушетку, затріщавши своїми суглобами. Таніт нахилилася близько до неї й прошепотіла:

– Ти послала гінця, ти знайшла когось, хто захотів би піти?

– Я послала двох молодих прапорщиків із легіону Бен-Амона. Вони поклоняються святому отцю, так наче він бог. Я сказала їм, що ти перебуваєш у смертельній небезпеці і що святий отець повинен повернутися якнайшвидше.

– Ти думаєш, вони його знайдуть?

– Існують сто доріг, які він міг обрати, а країна велика. Я не стану обманювати тебе, дитино. Наші шанси дуже малі.

– Я знаю, – сказала Таніт. – І навіть якщо вони його знайдуть, то чи зможе він повернутися вчасно, а навіть якщо зможе, то чи знайде він спосіб переконати Великого Лева?

– Якщо він повернеться вчасно, то ти в безпеці. Я знаю цього чоловіка.

– Чекай на нього, Айно. Якщо він повернеться, то зустрінься з ним таємно й попередь його, що цар знає про наші стосунки. Ти повинна попередити його про це, бо він теж перебуває в небезпеці.

– Я його попереджу, – пообіцяла Айна.