– О, я молитимуся всім богам, щоб він швидше повернувся до Опета. Я не хочу помирати, стара матусю. Я хочу дістати від життя ще так багато, але мої дні скоро закінчаться. Сьогодні вже шостий день свята. Якщо Гай не повернеться вчасно, то мені залишилося жити тільки чотири дні.

– Тримайся, дитино, – прошепотіла Айна й обняла Таніт, щоб погладити її й приголубити. – Будь мужньою, дитино, будь мужньою.

– Це не так легко, – сказала їй Таніт, – але я спробую. – І вона вивільнилася з обіймів Айни й сіла прямо. – А тепер тобі треба йти, стара матусю, а то Гака знову тебе поб’є.

На мурах фортеці в Занаті, на південь від великої річки, вартовий недбало тримав списа у правій руці, опустивши його нижче парапету, й дивився вниз на дивну, схожу на дикуна постать, яка стояла під ним. Волосся в того чоловіка було сплутане й брудне, бойового обладунку він на собі не мав, його туніка перетворилися на лахміття, а обличчя було хворобливо опухле й усе в синцях. Він здавався пораненим, бо стояв, зігнувшись у три погибелі, ніби придавлений вагою величезної сокири, яку тримав.

– Як тебе звуть і в якій ти справі? – гукнув вартовий, і подорожній подивився на нього.

– Я Бен-Амон, верховний жрець Ваала й воїн Опета, а справа в мене царська.

Вартовий стрепенувся й поставив списа на підставку. Він зрозумів, що мало не перетворився на посміховисько. Горб на спині й сокира з грифами були відомі в усіх чотирьох царствах, він мусив упізнати їх негайно, й він лаяв себе на всі заставки, поспішаючи у двір і гукаючи офіцерові варти, що вони мають такого видатного гостя.

Гай увійшов у ворота, як тільки вони відчинилися, й урвав військове привітання коротким:

– Годі цієї нісенітниці.

Офіцер варти був приголомшений таким зневажливим ставленням до улюбленого церемоніалу легіону й придушив у собі посмішку. Історія про головного жерця в жебрацькій одежі стане частиною легенд, які вже існували про дивовижного маленького чоловічка.

Гай пройшов повз варту, яка поквапно зібралася, запитавши в офіцера на ходу:

– Де воєначальник? Він тут?

– Так, святосте, мій володарю. Він у своєму штабі.

– Хвала Ваалу! – зітхнув із полегкістю Гай.

Він жадібно проковтнув грубий шмат холодного м’яса, затиснутий між двома млинцями, й запив цей сніданок чашею червоного вина, говорячи й оголошуючи свої накази між кожним ковтком проглиненої їжі.

Писар Мармона записував кожну статтю з його розпоряджень, намагаючись не відстати від потоку слів, які зривалися з уст Гая. Мармон сидів на своєму стільці в кутку кімнати, його вкрита сріблястим волоссям голова світилася, як літня хмара, а його гарне обличчя було стривоженим і стурбованим.