– О, друже, що я тобі зробив? Я не знав, Гаю, я не знав.

Гай опустив погляд до вогню й зітхнув.

– Я тобі вірю, – сказав він.

– Попроси у Ваала прощення для мене, Гаю, – прошепотів Ланнон і нахилився вперед, щоб ухопити Гая за плече, – якщо я будь-коли завдавав тобі горя.

– Ні, Ланноне, – відповів Гай. – Я більше ніколи не стану молитися. Я втратив кохану й відмовився від своїх богів. Тепер у мене немає нічого.

– Ти ще маєш мене, мій старий друже, – сказав Ланнон, і Гай сором’язливо всміхнувся до нього.

– Так, – погодився він. – Я ще маю тебе.

Вони віднесли золоті сувої і сокиру з грифами на пляж, де терпляче чекали їх Бекмор та команда рибальського човна, й повернулися до Опета рано-вранці.

Легіони вітали їх, царя й верховного жерця, коли вони йшли через табір, і Гай відчував, як сльози обпікають йому повіки.

– Я цього не заслуговую, – прошепотів він. – Я їх покинув. Я мусив би бути з ними.

Хоч два легіони були відновлені з розгромлених решток первісних дев’ятьох, проте Гаю здавалося, що їхня основа – легіон Бен-Амона. Повсюди він бачив знайомі обличчя, які приязно всміхалися йому з рядів. Він зупинявся поговорити з ними, намагаючись не втрачати веселого тону, коли помічав погнуті обладунки й грубо забинтовані рани, напівзагоєні або загноєні.

Він бачив, які вони виснажені, виснажені духовно, а не лише тілесно. Усмішки були дуже короткими, а крики привітання вилітали зі зсудомлених горлянок – проте вони були готові до битви й бойовий дух їх не покинув. Вони щиро раділи, що жодна з пошестей, які так часто навалюються на обложене військо, ще не навідала їх і не ослабила ще більше. Не було таємницею, що коли військо перебуває в регулярному марші, не затримуючись надовго в жодному місці, щоб отруювати постачання водою й доводити до розкладання купи власного лайна, тоді пошесті часто обминали його.

На березі озера стояли табором двадцять шість тисяч людей, і всі вони намагалися триматися бадьоро. Гай відчував невеличкі спалахи довіри й надії, коли проминав їх. Можливо, з таким військом ще можна чогось домогтися.

Ланнон і Гай опівдні перекусили зі своїми офіцерами. Не було нестачі ані в зерні, ані в м’ясі так близько до зерносховищ і складів Опета, й вони влаштували справжній бенкет, виголошуючи один одному тости, тоді як їхні люди втішалися подвійною порцією вина, яку Ланнон наказав їм видати. Пополудні Ланнон дозволив жінкам прийти в табір. Цей привілей зазвичай надавався лише після великої перемоги, а не перед битвою. Жінки тисячами посунули з міста – багато з них були дружинами на один день і для не одного чоловіка.