На сімдесят перший день цілий легіон у кількості шістьох тисяч людей уночі заколов своїх офіцерів і розбігся в темряві невеличкими групами. Вони зупинилися тільки для того, щоб забрати своїх жінок із сіл навколо Опета, і зникли десь на півдні.

Бекмор переслідував їх на короткій відстані й привів сотню в ланцюгах перед гнівні очі Ланнона. Усі вони належали до людей зі змішаною кров’ю ює, тож були лише на один ступінь вище від звільнених рабів, тобто найнижчим класом громадян, які мали привілей носити зброю для захисту свого царя. Схоже, вони не надто цінували цей привілей. Знаючи про неминучість своєї страти, їхній представник не побоявся сказати царю:

– Якби ти дарував нам те, за що можна воювати, становище вище від становища собаки, ми могли б залишитися з тобою.

Ланнон наказав зварити бунтівника живцем за його нахабство й відступив у місто з двома легіонами, які в нього залишилися. Вони розбили табір на березі озера, за міськими мурами, й Ланнон дивився на північ і бачив на пагорбах бівуачні вогні армії Манатассі, наче розсипи жовтих маргариток намасі в полі. Манатассі не послаблював свого тиску на нього.

Бекмор знайшов царя на околиці табору – той роздивлявся позиції ворога, підійшов до Ланнона, радий уперше за багато довгих днів принести йому приємну звістку.

– Є новини про Гая Бен-Амона, величносте.

І Ланнон відчув, як підіймається в нього настрій.

– Де він? Він живий? Він повернувся? – запитав Ланнон.

Тільки тепер він визнав перед самим собою, як бракувало йому маленького жерця. Він не бачив його відтоді, як Гай вибіг із печери Астарти посеред церемонії свята Родючості Землі.

І, хоч Ланнон організував великі пошуки, навіть запропонував винагороду в сто золотих пальців за відомості про нього, Гай зник.

– Він повернувся?

Скільки разів у довгі ночі після цього Ланнон тужив за їхньою дружбою, його порадами і його втішаннями.

Як часто в гуркоті битви він мріяв почути вигук Гая: «За Ваала!» і його пісню про велику сокиру.

Як часто він згадував Гая в ті хвилини, коли треба було втримати центр, готовий обвалитися, або розгорнути фланги, які відступили під натиском ворога.

– Де він? – запитав Ланнон.

– Його бачив рибалка. Він на острові, – сказав Бекмор.

Дні минали в тумані горя. Гай утратив їм лік, один із них майже непомітно переходив у наступний. Більшість часу він збавляв, працюючи над сувоями. Він узяв із собою всі п’ять золотих книг і, коли виходив з хатини, ховав їх під матою, на якій спав.

Він писав тільки про Таніт, про своє кохання до неї і її смерть. Спочатку він працював ночами так само, як і днями, але потім, використавши всю олію для лампи, ночами блукав понад берегом, наслухаючи, як шумить і торохтить перекочуваними камінцями прибій, а вітер, налітаючи з озера, шелестить вітами пальм.