Звільнені дивилися на нього, але так, ніби дивилися на предмет, на річ, до того ж цілком їм байдужу. Їхні очі були мертві й порожні. Вони не промовили ні слова, не видали ні звуку. Просто вийшли.

Довго панувала мовчанка.

— Поглянь-но лише на нього, Раабе, — порушив тишу Йон Малевольт. — Цікаво, він же зовсім не схожий на ідіота. Наскільки оманливою буває зовнішність.

— Коли в гуситів уже буде свій папа, — додав Тибальд Раабе, — він муситиме оголосити тебе святим, Рейнмаре. Якщо він цього не зробить, то виявиться невдячним поцом.

* * *

Рейневан мешкав “Під срібним дзвінком” упродовж тижня. Удень він сидів з арбалетом на колінах, а вночі дрімав з ножем під подушкою. Він був сам: Тибальд Раабе і мамун Малеволт виїхали і сховалися. “Надто великий ризик, — пояснювали вони. — Коли щось станеться, краще бути подалі”. Однак нічого не сталося. Ніхто не прибув, щоб заарештувати або вбити Рейневана. Шанси стати мучеником танули із кожним днем.

Двадцятого листопада з’явився Тибальд Раабе. З новинами й чутками. Якуб Ольбрам з-під Лагевників зник. Пропав, наче у воду канув. Очевидно, він добре використав наданий йому Рейневан ом тиждень зволікання.

— Протягом семи днів, — заявив голіард, — можна добратися до Любека, а звідти кораблем хоч би й на кінець світу. Коротше кажучи: Фогельзангу нема, про Фогельзанг можна забути, на Фогельзангу можна покласти хрест. Треба донести про це Прокопові. Негайно. Більше нема на що чекати.

— Щоб бути цілком упевненими, почекаймо все-таки, — попросив Рейневан. — Ще тиждень. А краще — півтора…

* * *

Однак сам Рейневан уже втратив надію, настільки, що перестав просиджувати “Під дзвінком” і вбивати нудьгу читанням “Horologium sapientiae” Генріха Сузо — твору, що його залишив у трактирі один бакалавр, який не міг розплатитися за їжу та напої інакше. Вранці він сідлав коня і від’їжджав. Досить часто поглядав у бік Бжега. У бік села Шенау, маєтку чашника Бертольда Апольди. Зелена Дама стверджувала, що Ніколетти в Шенау нема, але може б то самому перевірити?

Тибальд, який заїжджав до Гдзємежа дедалі частіше, досить легко його розкусив і розшифрував. Він не дав збути себе відмовками, примусив Рейневана звіритися. Вислухавши, спохмурнів.

— Такі речі, - заявив він, — погано закінчуються. Ти ледве виплутався з афери з однією дівкою, ледве чудом вислизнув з лап Біберштайна, і вже прешся в наступну халепу. Це може тобі дорого коштувати, паничу. Чашник Апольда не дасть собі плюнути в кашу, а єпископ і Грелленорт теж уміють додати два до двох, під Шенау на тебе вже можуть чигати. Може чигати Ян Зембицький. Бо про тебе вже багато говорять у Шльонську.