Пір’я і пух кружляли по крипті, згорали у полум’я, з теплим! повітрям піднімалися під склепіння. Стінолаз виплюнув пір’їнки, які поприлипали до замазаних кров’ю губів, поклав чарівну паличку на мокрому від крові пергаменті.

— Rtsa-brgyud-blama-gsum-gyaaaal! — завив він. — Biab-kaa-sngags-ting-adsin-rgiaaai! Покажи мені його! Знайди його! Убий його!

На очах враженого аколіта, якому, як-не-як, уже чимало довелося бачити, обвуглений кістяк на катафалку почало оточувати червонувате сяйво. Сяйво швидко згущувалося, набирало форми, ставало дедалі більш матеріальним, швидко зодягаючи скелет у світляне тіло. Кармінові вени й артерії з вогню почали звиватися і спірально оплітати обсмалені кості.

— N’ghaa, n’n’ghai-ghaaai! Ia! Ia! Знайди його і вбий його!

Кістяк здригнувся. Ворухнувся. Кості дряпнули граніт катафалку. Клацнув обвугленими зубами чорний череп.

— Shoggog, phthaghn! Ia! Ia!! Y-hah, y-hah! Y-nyah!

* * *

— Шева! Арадія! — Малевольт сипнув на вугілля жменю порошку, судячи з запаху, суміші сушеного полину і соснової глиці.

У вогонь, який бухнув, вилив із флакончика кров.

— Арадія! Regina delie streghe! Нехай затьмариться зір того, хто на мене чигає. Нехай страх його охопить. Fiat, fiat, fiat.

— Ея! — мамун вилив на гаряче вугілля три краплі оливи, клацнув пальцями. — Шева! Ея!

Полум’я свічок зненацька вистрелило вгору.

* * *

Свічки згасли моментально, наповнивши крипту смородом кіптяви. Вогонь на тринозі втік углиб жару, зачаєний у глибині, тільки тлів. Кістяк на гранітному катафалку з тріскотом розпався на сто чорних, обвуглених кісток і кісточок.