— Штука в тому, що… Що я, перш за все, навіть не знаю, де її шукати.

— Тю! — мамун стукнув себе в коліно. — Та цю проблему ми вирішимо на раз-два! Знайти кохану особу? Дурничка. Знадобиться тільки трішечки магії. Вставай, ходімо.

— Я до відьом не поїду.

— Тобі ж гірше, і чорт з тобою. А я поїду, поїм бігосу… Гм-м… А найважливіше — привезу компоненти для заклинання… Я скоро повернуся, візьмемося до діла. Щоб не витрачати часу, накресли тут на підлозі Схеву.

— Тобто Четверту Пентаграму Венери?

— Бачу, ти тямиш у справі. інскрипції також знаєш?

— Елогім і Ель Гебіль гебрейським письмом, Схії, Елі, Аїб абеткою малахімів.

— Браво. Добре, я поїхав. Чекай мене… Що у нас сьогодні за день?

— Двадцять восьме листопада. П’ятниця перед першою неділею адвенту.

— От у неділю мене і чекай.

* * *

Мамун дотримав слова й терміну. Тридцятого листопада, у першу неділю адвенту, з’явився, причому з самого ранку. Він відразу взявся до діла. Критично оглянув накреслену Рейневаном пентаграму, перевірив інскрипції, кивком дав знати, що все, на його погляд, правильно. Поставив і запалив у кутах свічки з червоного воску, витрусив із торби компоненти, переважно пучки трав. Прикріпив на тринозі малесеньку залізну мисочку.

— Я думав, — не витримав Рейневан, — що ти скористаєшся магією Старшого Народу. Вашою власною.

— Я скористаюся нею.

— Але ж Четверта пентаграма Венери — це канон магії людей.

— А звідки, як ти думаєш, — випростався Малевольт, — люди взяли свої магічні канони? Винайшли їх?

— А проте…

— А проте, — перебив мамун, насипаючи в мисочку сіль, трави і порошки, — ми поєднаємо те, що треба, з тим, що треба. Людські Таємні Знання мені також відомі. Я навчався.