Стінолас відійшов від пюпітра, став над мармуровим столом, над розгорнутим сувоєм чистого пергаменту. Підтягнувши рукави чорних шат, підняв руки. У правій руці він тримав чарівну паличку, виготовлену з тисової гілки.

— Veritas lux via, — почав він спокійно, просто-таки покірно схилений над пергаментом, — et vita omnium creaturarum, vivifica me. Yecologos, Matharihon, Secromagnol, Secromehal. Veritas lux via, vivifica me.

Можна було би заприсягнутися, що над криптою пролетів вихор. Полум’я свічок замиготіло, раптом бухнув вогонь на тринозі. Тіні на стінах і на склепінні набрали фантастичних форм. Стінолаз випростався, різким рухом розпростер руки.

— Conjuro et confirmo super vos, Belethol et Corphandonos, et vos Heortahonos et Hacaphagon, in nominee Adonay, Adonay, Adonay, Eie, Eie, Eie, Ya, Ya, qui apparuis monte Sinai, cum glorificatione Regis Adonay, Saday, Zebaoth, Anathay, Ya, Ya, Ya, Marinata, Abim, Jeia, per nomen stellae, quae est Mars, et per quae est Saturnus, et per quae est Luciferus, et per nomina omnia praedicta, super vos conjuro, Rubiphaton, Simulaton, Usor, Dilapidator, Dentor, Divorator, Seductor, Seminator, ut pro me labores!

Вогонь вистрілював вибухами, тіні танцювали. На чистому й незайманому досі пергаменті раптом почали появлятися ієрогліфи, символи, сиглі та знаки. Спочатку вони були бліді, але швидко чорніли.

— Helos, Resiphaga, Iozihon, — рецитував Стінолаз, повторюючи рухами чарівної палички фігури, які з’являлися. — Ythetendyn, Thahonos, Micemya. Nelos, Behebos, Belhores. Et diabolus stet a dextris.

Госпітальєр задрижав. Він упізнавав жести та формули. Настільки, щоб могти вгадати, що метр Грелленорт накладає на когось страшне закляття, чари, здатні на відстані вразити вибрану особу слабкістю, хворобою, паралічем, навіть смертю. Однак не було часу ні на переляк, ні на те, щоби проаналізувати, кого ж саме метр вибрав собі за жертву. Стінолаз нетерплячим жестом простягнув руку. Аколіт швидко витягнув з дерев’яної клітки і подав йому білу голубку.

Стінолаз лагідним доторком заспокоїв птаху, яка тріпотіла. І різким рухом відірвав їй голову. Стискаючи в долонях, вичавлював, немов лимон, просто на occultum, кров бризкала і виписувала на пергаменті заплутані узори.

— Alon, Pion, Dhon, Mibizimi! Et diabulus stet a dextris!

Наступну голубку Стінолаз розірвав, тримаючи її за крило та за ніжку. Іще трьом повідривав голови зубами.

— Shaddai El Chai! Et diabulus stet a dextris!

“Потрібен час, — думав аколіт, — щоб ці чари дійшли туди, куди їх посилають. Але коли вже дійдуть, то людині, яка є ціллю, настане кінець”/