— Це в мій город камінь?

— Який ти здогадливий.

— Я писав тобі листи.

— Й адресував їх Катажині Біберштайн. Але й вона жодного не отримала. Часи не сприяють листуванню. Шкода. Я з радістю отримала б звістку, що ти живий. Охоче прочитала би, що ти пишеш… Мій Рейнмаре.

— Моя Ніколет… Ютто… Я кохаю тебе, Ютто.

— Я кохаю тебе, Рейнмаре, — відповіла вона, відвертаючи голову. — Але це нічого не змінює.

— Не змінює?

— Ти приїхав у Шльонськ виключно заради мене? — вона підвищила голос. — Ти кохаєш мене до смерті, прагнеш з’єднатися зі мною, доки й життя? Якщо я погоджуся, усе покинеш, і ми втечемо десь на край світу? Зараз, негайно, так, як стоїмо? Два роки тому, коли я віддалася тобі, я була готова. Але ти боявся. Тепер же, своєю чергою, стане на перешкоді, певно, важлива місія, яку ти повинен виконати. Зізнайся! Ти повинен виконати місію?

— Повинен, — зізнався він, не знати чому червоніючи. — Ця місія справді важлива, обов’язок справді святий. Те, що я роблю, я роблю і для тебе. Для нас. Моя місія змінить картину світу, покращить цей світ, зробить його кращим і красивішим. У такому світі, у справжньому Царстві Божому, коли воно настане, будемо жити, ти і я, жити і кохатися довіку. Я прагну цього, Ютто. Мрію про це.

— Мені майже двадцять років, — сказала вона після довгої мовчанки. — Моїй сестрі — п’ятнадцять, на Трьох Царів вона виходить заміж. Вона дивиться на мене зверхньо, а вважала би несповна розуму, якби відкрилося, що я зовсім є заздрю їй заміжжя, а тим більше — нареченого, приблизно втричі старшого від неї пияка і простака. А може, я справді ненормальна? Може, батько мав рацію, коли забрав у мене і спалив книги Хільдегарди Бінгенської і Кристини Пізанської? Що ж, мій коханий Рейнмаре, якщо так, то виконуй свою місію, воюй за ідеали, шукай Грааль, змінюй і покращуй світ. Ти чоловік, а це чоловічі речі: воювати за мрії, шукати Грааль і покращувати. Я ж повертаюся до монастиря.

— Ютто!

— Не прикидайся здивованим. Так, я зараз перебуваю в монастирі кларисок у Білому Костелі. З власної волі. Коли доведеться вирішувати, що далі, також з власної волі прийму рішення. Наразі я тільки конверса. Та й то не зовсім. Я розмірковую. Про те, що далі…

— Ютто…

— Я ще не закінчила. Я освідчилася тобі в коханні, Рейнмаре, бо я кохаю тебе, кохаю по-справжньому. Отож ти змінюй світ, а я чекатиму. Не маючи, щиро кажучи, альтернативи…

Він не дав їй договорити, перехилився у сідлі і схопив її за талію. Піднявши в обіймах, стягнув з сідла, вирвав ступні зі стремен, вони обоє зсунулися в глибоку кучугуру. Закліпали очима, струшуючи сухий сніг з повік і вій, дивилися одне одному в очі. У втрачений рай і віднайдений рай.