Увечері напередодні турніру серед лицарів, що виявили бажання битися з призвідниками, відбудеться жеребкування, що має визначити, в якому порядку вони викликатимуть призвідників на поєдинок. А якщо охочих виявиться більше тридцяти п’яти, то жереб відсіє зайвих — так, щоб кожний призвідник бився з п’ятьма противниками, після чого маршали турніру визначать четвірку найсильніших лицарів, які відтак розіграють між собою вінець переможця.

У Філіпа був додатковий стимул прагнути перемоги, і не лише з марнославства, а ще й тому, що переможцеві турніру надавалося право вибрати королеву любові та краси — а він не хотів, щоб Марґариту вибрав хтось інший, особливо після того, як вона погодилася стати його дружиною. Слід зазначити, що з вибором королеви дон Александр потрапив у вельми скрутне становище. За традицією, цей почесний титул належав найзнатнішій з-поміж присутніх на турнірі дам та дівиць, зазвичай дружині впорядника, або старшій його доньці, або дружині його старшого сина. Так, під час Філіпового перебування в Кастилії, на королівських турнірах місце в прикрашеній гірляндами квітів ложі займали почергово Констанца Орсіні, дружина Альфонсо, і Бланка. За цією логікою, королевою на майбутньому турнірі мала стати Марґарита, адже й турнір улаштовувався в її честь. Проте, з іншого боку, на святах очікувалася присутність двох королев — Ґаллії та Кастилії, і п’яти принцес, королівських дочок — Бланки Кастильської, Елеонори Кастильської, Ізабели Араґонської, дружини наслідного принца Франції, Марії Араґонської, дружини меншого брата кастильського короля, і Анни Юлії Римської, дочки імператора. За цих обставин дон Александр, із властивою йому делікатністю, не наважився призначити свою доньку королевою, від самого початку поставивши її ніби вище за інших дам та дівиць, не менш знатних, ніж вона, і вирішив учинити в найкращих традиціях лицарських романів — перекласти тягар вибору на майбутнього переможця. Король був упевнений, що будь-який призвідник (а що переможе призвідник, він не сумнівався) обере за королеву Марґариту. Річард Гамільтон і Гуґо фон Кліпенштейн, як справжні лицарі, вчинять так з поваги до хазяйки святкувань, а Філіп, Тибальд де Труа, Педро Оска та Ерік Данський претендують на її руку. Під сумнівом залишався тільки ґраф Біскайський, проте йому лаври найсильнішого не загрожували — він був гарним полководцем, але нікудишнім бійцем, і король примушував його до участі в турнірах лише в таємній надії, що коли-небудь він серйозно покалічиться.

На місці майбутніх баталій гарячково кипіла підготовча робота. Теслярі споруджували поміст для почесних гостей і збивали на сусідніх пагорбах тимчасові трибуни для дрібномаєтної шляхти та простолюду, на самому ристалищі косарі скошували високу траву, а землекопи розрівнювали пагорки й затоптували землею вирви.