— І не збираюся, — відповів той. — Єдиноборства не для мене. Інша річ, коли хтось із вас очолить одну з партій у загальному турнірі, тоді я, звісно, приєднаюся до нього… Ну, і ще спробую щастя в полюванні за сарацинами.

Ернан усміхнувся і знову сунув руку в торбу.

— Гай-гай! — скрушно промовив він, виймаючи останню пляшку. — Залишилася єдина й неповторна.

— Не сумуй, — утішив його Філіп і віддав свою, повну на дві третини. — Ось, візьми. З мене досить.

— І мою можеш узяти, — сказав Симон.

Шатоф’єр схвально гмикнув:

— От і гарнескнько. Ви, хлопці, справжні друзі… Ну що ж, якщо в мене є їжа й питво, я, мабуть, залишуся тут до вечора. Ти не заперечуєш, Філіпе, якщо я трохи посплю в твоєму шатрі?

— Про що мова! — недбало знизав плечима Філіп. — Спи, скільки влізе.

— Так я і вчиню, поспішати мені нікуди. Імператор приїздить лише завтра, а в палаці мене ніяка панночка не чекає… До речі, про панночок. Я чув, що вчора ти спіймав облизня. Це правда?

— В якому сенсі?

— Йдеться про те гарненьке дівча, сестру Монтіні, — Ернан лукаво примружився. — Кажуть, ти накинув на неї оком, але вона відшила тебе і віддала перевагу Ґабріелю. Минулої ночі в них уже було побачення.

— Що?! — вражено вигукнув Філіп. — Кажуть? Хто?

— Спитай у Симона. Це він мені розповів.

Філіп повернувся до Симона:

— А ти звідки знаєш?

Той чомусь зніяковів.

— Я сам бачив, на власні очі.

— Що?! — витріщився на нього Філіп.

— Ну, не… не це, а… Власне, я бачив, як Ґабріель виходив з її кімнати.

— Ага, зрозуміло. Ти розмовляв з ним?