— І правильно боїшся… А втім, хтозна? Марґарита жінка парадоксальних рішень, її вчинки передбачити неможливо. Не виключено, що вона умовить дядька погодитися на цей мезальянс — просто так, щоб пожартувати, адже вона в нас відома штукарка.

— А ти, Сандро? Ти що про це думаєш?

— Я думаю, що тобі не слід квапитися. Зачекай трохи.

— Зачекати? Чого? Скільки?

— Десь тижні зо два. Ще принаймні два тижні. Ти ж зовсім не знаєш його. Придивися до нього, переконайся, що він справді кохає тебе, а не полює за багатим посагом.

— Ні, він не такий, він хороший — я знаю.

— Угу, — іронічно промовив Александр. — Щойно тиждень, як познайомилася з ним, і вже все ти про нього знаєш!

— Так, знаю!

— Проте незайве буде пересвідчитися. Якщо ти погодишся тримати це в таємниці, я обережно порозпитую про нього в людей, що з ним добре знайомі, а заодно обміркую, як би уласкавити дядька та Марґариту, щоб вони не противилися вашому шлюбові.

— Правда? — недовірливо перепитала Жоана. — Ти зробиш це?

— Так, сестричко, зроблю. Я люблю тебе і хочу, щоб ти була щаслива. Ну то як, згодна?

— Авжеж! — радісно вигукнула вона, мало не плескаючи в долоні. — Ти такий добрий, Сандро.

Обличчя ґрафа нервово сіпнулося, і лише відчайдушним зусиллям волі йому вдалося опанувати себе.

— Гаразд, домовилися. А тепер іди спати, пізно вже.

— На добраніч, Сандро, — сказала Жоана, поцілувала брата в щоку і швидко, ніби боячись, що він передумає, вийшла з вітальні.

Александр гепнувся в крісло, витер спітніле чоло й полегшено зітхнув. Увесь цей час, з моменту оголошення про заручини Філіпа Аквітанського та Анни Юлії Римської, він перебував на межі нервового зриву, і лише зараз напруження останніх годин почало потроху спадати. Звісна річ, він був би поганим стратеґом, якби не передбачив можливості примирення Рікарда Іверо з Марґаритою — на цей випадок у нього був план негайної ліквідації вельми ненадійного спільника. Проте ввечері події розвивалися так стрімко, що Александр ще не встиг віддати відповідні накази, як несподіване втручання Гелени, що прийшла серед ночі побачитися з братом, геть сплутало всі його карти.

Коли ж йому доповіли про нічну зустріч Рікарда з принцесою, ґраф у паніці зважився був на втечу, навіть пробрався таємним ходом до передмістя Памплони, де тримав напоготові кінну заставу. Але в кінцевому підсумку виявилося, що справи не такі вже й кепські. Судячи з усього, Марґарита не збиралась миритися з колишнім коханцем, а той, у свою чергу, вирішив не втрачати нагоди одним махом поправити своє фінансове становище і відвести від себе загрозу позбавлення спадку.