— І врахуй, шибенику: якщо ти надумаєшся вести подвійну гру і спокусишся на монети з профілем Філіпа-Авґуста Третього…

— Монсеньйоре! — з удаваним обуренням вигукнув паж. — За кого ви мене маєте?

— За того, хто ти є, — незворушно відповів Філіп. — Ти знаєш Ернана де Шатоф’єра?

— Знаю. Ваш паж д’Обіак розповідав, як пан ґраф задля розваги вириває з корінням молоді дубки і…

— Так от, приятелю, — перебив його Філіп. — Я не люблю лупцювати дітей, тож коли ти даси волю своєму довгому язику, я попрошу Шатоф’єра схопити тебе за ноги і перекинути через фортечний мур Кастель-Бланко. Він не відмовить мені в цій маленькій послузі.

— Монсеньйоре! Навіщо погрожувати? Я ж шляхтич і даю вам слово честі.

— Так тому й бути, — кивнув Філіп. — Покладуся на твоє слово честі, а ще більше — на твій страх перед покаранням. Тепер іди й будь слухняним хлопчиком.

Паж мовчки поклонився і вже відійшов на кілька кроків, аж раптом осміхнувся і сказав:

— Але й жінка мені наснилася, монсеньйоре! Пальчики оближеш.

— Забирайся геть, шмаркачу! — роздратовано гримнув Філіп. — Оближи спочатку молоко зі своїх губ, а потім уже на жінок облизуйся.

Розділ XLVII

Розділ XLVII

Нічна нарада

У невеличкій віталенці його покоїв було темно й порожньо. Філіп пройшов до сусідньої кімнати, звідки чулося мляве базікання. Там його чекали Симон де Біґор і Ґастон д’Альбре. Перший був сонний, а другий злий.

— Майже всі наші зібралися, — констатував Філіп. — А де ж Ернан?

— У мильні. Ґоше обливає його холодною водою, — пробурчав у відповідь Ґастон.

Філіп прислухався — з мильні долинав плескіт води і задоволене гарчання баритоном.