— Про що це ви? — спантеличено запитала Бланка; вона вже натягла на ноги панчохи, вступила в тапочки і закуталася в халат. — Про кого ви говорите?

Філіп розгубився, не знаючи, що їй відповісти.

— Пані, — промовив за дверима Ернан. — Мені дуже прикро, та за відсутності пані Марґарити я змушений звернутися по допомогу до вас.

Філіп і Бланка обмінялися поглядами.

— Добре, — сказала вона і, змірявши оцінливим поглядом свій довгий халат, додала: — Одну хвилину, ґрафе.

Поки Філіп одягався, Бланка розправила на ліжку ковдру, запалила в канделябрі ще дві свічки і сховала до скрині всю свою білизну та верхній одяг. Потім вона сіла на край ліжка перед столиком із рештками вечері і запросила Шатоф’єра ввійти.

Ернан мав дуже кепський вигляд. Його рухи були якісь рвучкі, нервові, а на обличчі застиг вираз глибокої втоми упереміж із розгубленістю та збентеженням.

— Далебі, я… — почав був він, але Бланка рішуче урвала його.

— Відкинемо формальності, ґрафе. Я знаю вас як дуже тактовну та виховану людину, і не сумніваюся, що без вагомих на те підстав ви не наважилися б поставити всіх нас у таке незручне становище, з’явившись до мене о цій пізній порі. Прошу вас сідати.

Ернан обережно опустився на ослінчик, де раніше сидів Філіп. Сам Філіп примостився біля Бланки.

— Люба, — сказав він, бачачи, що Шатоф’єр вагається. — Приготуйся почути від мого друга погану звістку. Він збирається повідомити нам ще про один скандал у нашій милій королівській компанії.

— І ця звістка, — додав Ернан, — значно гірша, ніж ти вважаєш, Філіпе.

— Навіть так? — спантеличено промовив він.

— А про що, власне, йдеться? — спитала Бланка. — Як я зрозуміла з ваших слів, ґрафе, ви когось допитували. Викрили якусь змову?

Ернан стримано кивнув.

— І либонь, — продовжувала вона, — в ньому замішаний… гм… мій чоловік? — останні два слова Бланка промовила з презирливою іронією.

— Так, — підтвердив Філіп. — Ґраф Біскайський разом з віконтом Іверо запланували вбивство Марґарити.

На це повідомлення Бланка не скрикнула від жаху, як очікував Ернан, і не зблиснула в гніві очима, як розраховував Філіп, і навіть не здригнулася — що, на думку обох, було б цілком природною реакцією. Вона лише стисла губи і зблідла, а пальці її рук судомно зчепилися. У спальні запанувала гнітюча тиша.

— Чогось такого я давно чекала, — нарешті промовила Бланка зі зловісною лагідністю в голосі. — Ще влітку я попереджала Марґариту, що вона грає з вогнем. Це правда, вона не давала Рікардові ніяких підстав сподіватися на одруження з нею, навіть навпаки — неодноразово повторювала, щоб він не тішив себе марними надіями. Проте вона поводилася з ним не як з коханцем, а як з чоловіком. Вона сильно прив’язала його до себе, а він… Він так шалено кохав її, що, коли був знехтуваний нею, геть схибився… Бідолашний Рікард! Бідолашна Гелена!… А мій чоловік — мерзенний покидьок! Це він у всьому винен, він скористався безумством Рікарда і підбив його на злочин. Сподіваюся, він не уникне розплати. Сподіваюся, йому відрубають голову — чого він давно заслужив.