— От вона куплена, — відповів Ернан. — На відміну від охорони… До речі, — додав він, знову переводячи погляд на Бланку. — Не вважайте мене нескромним, принцесо, та я б не радив вам перевдягатися. Це забере багато дорогоцінного часу, а ви й так маєте досить пристойний вигляд.

Бланка скептично оглянула себе в невеликому настінному дзеркалі, щільніше запахнула халат і, виставивши вперед ніжку, пересвідчилася, що при ходьбі вона не оголюватиметься вище за щиколотку.

— Гаразд, я піду так. Часу в нас справді обмаль.

Розділ LIV

Розділ LIV

Жоана Наварська

Ніч була темна, безмісячна, у переходах панувала майже непроглядна пітьма, і троє молодих людей повільно просувалися вздовж стіни, тримаючись один за одного. Ні ліхтаря, ні запаленої свічки вони з собою не взяли, оскільки покої Жоани та Бланки знаходилися неподалік, і їхні двері розділяло не більше двох десятків кроків.

Біля самої мети цієї короткої подорожі Ернан раптом зупинився й міцніше стиснув Філіпову руку, закликаючи до цілковитої тиші. Філіп передав цей сиґнал Бланці й нашорошив вуха. З ґалереї, що починалася попереду них, дедалі виразніше долинав шум кроків.

— Він? — прошептав Філіп, а про себе подумав: „Занадто рано. Невже щось запідозрив?“

Ернан тихо засичав і підштовхнув Філіпа з Бланкою до неглибокої ніші в стіні навпроти дверей Жоаниних покоїв. Всі троє сховалися в ній і, затамувавши подих, чекали подальшого розвитку подій.

Незабаром з-за рогу з’явилася чоловіча постать, також без свічки, і, крадькома, попрямувала в їхній бік.

„Боже!“ — подумав Філіп. — „Який він здоровенний! Такий однією рукою може скрутити жіночу шию… Хто ж це, хай йому біс?!“

Не помітивши засідки, незнайомець зупинився перед Жоаниними дверима і легенько штовхнув їх. Двері подалися й відчинились майже безшумно. Здоровань задоволено промуркотів і ввійшов до передпокою. Та не встиг він узятися за ручку дверей, щоб закрити їх за собою, як Ернан з тихою ґрацією пантери вискочив з ніші і накинувся на нього.

Ніякої боротьби не було. Незнайомець був такий приголомшений блискавичним і, головне, безшумним нападом ззаду, що навіть не намагався чинити опір. Однією рукою обхопивши його за тулуб, а іншою затиснувши йому рота, Ернан неголосно кинув через плече:

— До мене, друзі. І закрийте двері. Але тихіше.

Не зчиняючи зайвого шуму, Філіп та Бланка ввійшли до передпокою.

— Чудово, — пошепки промовив Філіп, зачиняючи двері. — Ніякого переполоху. Коли це не той, на кого ми чекали…