— Віконт зважився на цей злочин заради грошей.

— Що?! — вигукнув Філіп.

Бланчина щока нервово сіпнулася.

— Не може бути! — майже простогнала вона.

— Він сам це визнав. Ґраф Біскайський скупив у лихварів усі його боргові зобов’язання — на вісімдесят тисяч скудо — і пообіцяв віддати їх віконтові після вбивства ґрафівни Жоани.

— Але чому? — промовив Філіп. — Навіщо ґрафові Біскайському вбивати свою сестру?

Ернан спохмурнів і якось дивно поглянув на Бланку.

— Віконт Іверо сказав, що всі, кому належить це знати, знають чому… Я також знаю — вірніше, здогадуюся.

— Знаєте?! Але звідки? Хто вам сказав?

— Я сам здогадався, пані. Зазвичай брати та сестри не соромляться виявляти свої ніжні почуття на людях — і це цілком природно. Однак… Останні три тижні я пильно стежив за поведінкою вашого чоловіка і завважив одну характерну деталь: ґрафівна Жоана відверто уникає брата — при всьому тому, що вона дуже прив’язана до нього, — і тримається з ним надто сухо, з такою награною офіційністю, що це не може не викликати підозр. Пробачте мені мою прямоту, принцесо, та я наважуся припустити, що пані Жоана… е-е… є каменем спотикання у ваших взаєминах з ґрафом. Тому він вирішив позбутися її, вочевидь, сподіваючись, що згодом ви подаруєте йому цей гріх і помиритеся з ним.

— Про що це ви ка… — почав був Філіп, аж раптом замовк на півслові, щелепа його відвисла, а в погляді з’явилося приголомшене розуміння. — Чорти лисі! То ось чому ти…

Бланка різко штовхнула його ліктем в бік.

— Замовкни! Зараз же! — Зо хвилю вона помовчала, пильно дивлячись Ернанові в очі, потім промовила: — Мабуть, ваша правда, ґрафе. Я ще не знаю напевно, але… Якби Жоана померла, то згодом я, може, й змирилася б з фактом мого заміжжя… Звичайно, зразковою подружньою парою ми б не стали… сподіваюся, ви розумієте, що я маю на увазі, — збентежено додала Бланка, скоса зиркнувши на Філіпа. — А втім, зараз не той час і не ті обставини, щоб детально обговорювати це питання. Можливий мотив вбивства Жоани ми з’ясували, а тепер нам належить вирішити, як діяти далі.

— Тому я й звернувся до вас, принцесо, — сказав Ернан. — Пані Марґарити в замку немає…

— Та ну! — стривожився Філіп. — Де ж вона запропастилася? Ану ж ґраф Біскайський запланував цієї ночі обидва вбивства?

— Тоді він прогадав. Цієї ночі пані Марґарита в надійних руках. Вона… — Шатоф’єр осікся і швидко глянув на Бланку. — Вона та ґраф Шампанський зараз у садибі лісника.

— Зрозуміло, — промовив Філіп, а наступної миті скипів. — То чому ж ви нічого їй не сказали?!

— Коли ми залишали садибу, то не знали, що вона там… тобто ми з Ґастоном не знали, зате Симон знав. Він з ґрафинею де Монтальбан… гм, облишимо це. Одно слово, він бачив у вікно, як вони заходили до будинку, але згадав про це, лише коли ми під’їздили до замку.