— Але ж вони є. У ґрафівни… цебто у ґрафині Біскайської.

— На жаль, вона знає замало. От якби … — тут Ернан замовк, ніби не наважуючись закінчити свою думку.

— Ну!

— Інша річ, якщо Фернандо де Уельва сам зізнається в своїх злочинних намірах. Якщо примусити його це зробити.

— І яким же чином?

Ернан в деталях виклав свій план дій.

— Гаразд, — кивнув Клавдій Іверо, вислухавши його. — Це мене цілком влаштовує. Я зараз же дам відповідні розпорядження. Ось тільки… А що коли Фернандо нічого не визнає?

— Тоді я скажу донові Альфонсо, що був змушений поступитися вам. Адже сила справді на вашому боці. Сподіваюся, що в такому разі ви підтвердите цей факт у листі до короля.

— Можете не сумніватися, ґрафе. Я ж з самого початку пропонував взяти всю відповідальність на себе… Втім, так чи інакше, злочинець не уникне заслуженої кари. І тоді зостанеться лише ґраф Біскайський… а також Марґарита, — несподівано для Ернана додав Клавдій Іверо, і очі його знову зблиснули. —Насправді це вона згубила Рікарда… Та її нехай покарає Господь.

Після бесіди з ґрафом Іверо Ернан повернувся до своїх покоїв і негайно викликав до себе лейтенанта кастильських ґвардійців. Це був п’ятдесятирічний солдат з пишними, припорошеними сивиною вусами і суворим, непроникливим обличчям вірного служаки, що користувався безмежною довірою як Фернандо IV, так і Альфонсо XIII.

— Пане де Сальседо, — сказав йому Шатоф’єр. — Ви ознайомлені з розпорядженням короля в усьому коритися мені?

— Так, пане. Ваш слуга ще вчора пред’явив мені це розпорядження. Крім того, я отримав від його величності листа, що містить аналогічні вказівки.

— Це добре, що у вас не виникає жодних сумнівів, оскільки наступне моє розпорядження може стати для вас несподіванкою. Тому дуже важливо, щоб ви цілком довіряли мені.

— Я цілком довіряю вам, пане. У листі його величності було сказано, що ви наділені надзвичайними повноваженнями.

— Тим краще. — Ернан взяв зі стола пергаментний сувій, скріплений великою королівською печаткою і передав його лейтенантові. — Ознайомтеся з указом короля.

Лейтенант розгорнув сувій і став читати. На його завше незворушному обличчі з’явився вираз глибокого подиву, а щелепа відвисла мало не до самих грудей; здавалося, ще трохи, і вона взагалі відвалиться.

— Пересвідчіться, що підпис і печатка справжні, — за хвилю додав Шатоф’єр.

Похопившись, лейтенант закрив рота, клацнувши зубами, і підвів на Ернана очманілий погляд.

— Поза всілякими сумнівами, пане, підпис і печатка королівські. Весь текст указу його величність написав власноруч.