У січні 1919 року посол Вестман передав мені запрошення приїхати з візитом до короля Швеції. Я сприйняв це за свідчення того, що давня шведсько-фінляндська єдність не похитнулася незалежно від усіх тимчасових розладів. Я з радістю констатував, що король Ґустав V у тронній промові на відкритті сесії парламенту висловив доброзичливе ставлення до Фінляндії. Він заявив, що Швеція намагається сприяти приєднанню Фінляндії до скандинавської групи держав і співпрацю між північноєвропейськими країнами «в тому обсягу, який дозволяють умови», вже поширено на Фінляндію.

Я відчував, що офіційний візит очільника держави може мати сприятливий вплив на стосунки між Фінляндією та Швецією, тому повідомив, що з подякою приймаю запрошення Його Величності. Я доручив нашим послам у Копенгагені й Християнії (Осло) делікатно згадати в країнах свого перебування про запрошення Швеції, сподіваючись, що це спонукає прислати аналогічні запрошення й данського та норвезького монархів. І справді, небагато часу минуло, як я зі втіхою отримав прохання Їхніх Величностей приїхати з візитом до столиць Данії й Норвегії.

10 лютого 1919 року я вирушив до Стокгольма зі своїм почтом, до якого входили міністр закордонних справ Енкель, командувач армії — генерал-майор Вілкама, командувач флоту — контр-адмірал барон Індреніус, секретар цивільної канцелярії регента — кандидат юридичних наук К. В. Голма, а також обидва мої ад’ютанти. Крім того, з нами поїхав і секретар міністра Енкеля, перший секретар міністерства закордонних справ Ґ. А. Ґріпенберґ. Шлях ми подолали на криголамі «Тармо», який через вельми скромний інтер’єр і повоєнну пошарпаність аж ніяк не нагадував прогулянкову яхту для очільника держави, що подорожував із почтом, — але à la guerre comme à la guerre! Про старого доброго «Тарма» можна було б багато сказати, але він таки був статечний і широкий, і в крижаних заторах нам не доводилося боятися марнування дорогоцінного часу. Він надійно виконав свій простий обов’язок — доправити регента Фінляндії на вітчизняному судні до шведської столиці, — а якщо там звикли до геть інакшої пишноти при візиті очільника іноземної держави, то що ж тут можна вдіяти.

Стояв променистий зимовий день, коли назустріч «Тармові» на стокгольмському рейді поплив катер, із якого на наш корабель вступили і рапортували мені генерал-лейтенант Б. Мунк і майор К. вон Есен. Історичний, багатий традиціями «Васаорден» стояв на ремонті, внаслідок чого їм теж довелося вдовольнитися куди скромнішим судном, яке, безперечно, ліпше гармонувало з «Тармом». За якийсь час король Ґустав потиснув мені руку й відрекомендував мені інших членів королівського дому, а також сановників, які прибули, щоб привітати мене. Почесна варта з лейб-гвардії «Свеа» справляла розкішне враження в своїх ведмедячих шапках, і короткий шлях, який нам із Його Величністю довелося проїхати в відкритому екіпажі, ми їхали в супроводі кінного ескадрону лейб-гвардії. За кілька хвилин ми прибули до сходів палацу, гренадери, які теж були у ведмедячих шапках, а також драбанти Карла XII з довгими кавалерійськими мечами (якими чудово можна було і бити, і колоти) утворили шпалери, вздовж яких мене провели до наданих мені покоїв.