Незабаром я відвідав Його Величність, який вручив мені орден Серафимів із гарною блакитною стрічкою й голівками янголів. Подякувавши за цю честь, я попросив Його Величність прийняти великого хреста Білої троянди Фінляндії на ланцюжку[46].

Відтак король повів розмову про актуальні для північноєвропейських країн питання і сам порушив проблему Аландських островів. Я зазначив, що ми, фіни, досі вважаємо і завжди вважали Аландські острови частиною Фінляндії — втім, Швеція має право вимагати безпеки для своєї столиці, тому їй годилося б отримати гарантії, які перешкоджатимуть агресії з використанням Аландських островів як військової бази. А що неукріплені Аландські острови потенційно можуть стати однаково небезпечною базою і для Швеції, і для Фінляндії, нам слід разом відповідати за оборону цього архіпелагу. Я роз’яснив свою готовість вплинути на те, щоб Швеції дозволили укріпити один чи два аландські острови й мати змогу стежити за тамтешніми оборонними заходами. Король вважав, що такий дозвіл буде рівнозначним військовому союзу, і Швеція в жодному разі не може на таке погодитися. На це я відповів, що не поділяю його думки й, роблячи пропозицію, гадав, ніби така розв’язка зацікавить і Швецію. Повноваження, надані конституцією 1772 року очільнику фінляндської держави, уможливлюють для мене реалізацію цієї ідеї, додав я. Насамперед ми хотіли назавжди розвіяти роздратування, породжене аландським питанням. Тут король повів розмову в іншу колію, після чого ми пообідали в нечисленному товаристві.

Другу половину дня я провів у товаристві міністра Енкеля, нашого посла в Стокгольмі — державного радника Алексіса Ґріпенберґа, прем’єр-міністра Едена й міністра закордонних справ Гелнера. Під час тривалої розмови на актуальні теми я торкався й пропозиції розв’язання аландського питання, яку вже висловлював королю, виходячи з уявлення, що вона вигідна для Швеції, однак із того, що співрозмовники не продемонстрували великого зацікавлення, зробив висновок, що їм уже відомий мій обмін думками з королем.

Увечері король справив бенкет у палаці. Частування відбувалося в галереї Карла XII, де величезний довгий стіл було сервовано знаними ґуставськими й бразильськими сервізами, а також рясно прикрашено квітами. Під час бенкету Його Величність підвівся й виголосив міцним голосом таку промову:

Пане регенте! Коли фінляндський народ трохи менш, як рік тому, взяв долю в свої руки й порвав зі сторічним зв’язком зі своїм великим східним сусідом, увесь шведський народ із теплою симпатією стежив за його намаганнями досягти незалежності. Я й моя країна, на нашу велику втіху, раніше від інших визнали давню дочірню країну по той бік Ботнічної затоки вільною й самостійною державою. Коли сьогодні регент Фінляндії прибув із візитом до Швеції, його вітають зі щирою радістю — доказом того, що дружні зв’язки між Фінляндією та Швецією, утворені багатовіковою спільною історією, тривають. Тому я щиросердно вітаю вас у своїй країні. Скандинавські народи впродовж украй серйозних і фатальних останніх років дедалі ближче об’єднуються один з одним, щоби дбати про спільні інтереси. Я хочу тут висловити щире побажання Швеції, щоб і Фінляндія, яка тепер стала до лав вільних народів, на основі своїх культурних і політичних традицій долучилася до цієї північноєвропейської співпраці. Я маю тверде переконання, що це дасть якнайбільшу користь і благо нам усім і тепер, і в майбутньому. З такими почуттями я підношу тост за регента — генерала барона Маннергейма — й випиваю цей келих за майбутнє щастя й успіх країни й народу Фінляндії!